Розділ «ЯР Роман»

— Діду Єсохваде, — промовила Галька. — А чого ви куражитеся? Ви що тоді старцювали, що теперки.

— Того хо ти мaла та дурна, — вищерився дід. — Як було в людей, то й я мав. А тепер ні поїздів, ні транваїв. І по вулиці не ходи, того хо ше пристрелять...

— Еге, діду, так ви й тут агітацію большевицьку розводите?

Усі сторопіло обернулися назад і тільки тепер побачили поліцая.

— Ану, ну ще! — ніби підбадьорював він старця, але очі в нього хижо блищали.

— А хо ти мені зробиш? Хо? Ось викрутю дулю та й тобі покажу, і сьорамно нічого не зробиш. Бо в мене бамага така є, хо мені все можна, о!

Він витяг з-за пазухи потерту папірчину, тицьнув її поліцаєві, а сам пішов кругаля притоптувати:

Ой казала баба діду:

— Я в Америку поїду.

— Цить, бабо, не тринди,

туди не ходять поїзди!

Єсохвад співав цієї вже не двічі й не тричі, іншим разом дівчата зняли б страшенний вереск, бо всі знали, замість якого слова вставив він те «не тринди», але тепер у гамазеї зависла тиша, за дідове репетуваня поліцай міг змішати його з порохом.

Та несподівано Лук'янчук шпурнув Єсохвадові під ноги його папірця й пішов геть кинувши:

— Возьми, діду, свою дурну бомажку, та більше не тринди, бо як і вдруге ночую — висітимеш на отій бантині.

Єсохвад здивовано підібрав довідку, про яку знало все містечко, і почав стишено скаржитись до гурту:

— Хо він мені таке каже! Я ймею право! Я ні за хо не'двічаю, хоб він знав!.. На бантині! Сам хай себе підвішує до бантини, а не...

Налякані такою подією, усі заходилися дружно куріти деркачами. Але натхнення швидко вщухло. Жінки й дівчата посходилися до вогню й загомоніли про своє, бо таки в кожного ж своє лихо, і про самого тільки Єсохвада думати не будеш.

Лише виставили до дверей варту, щоб попереджала, якщо знову йтиме якесь начальство.

Максимові розповіла про цей випадок мати. Він був і забув за нього, тепер же раптом згадав і замислився. Чомусь на думку спала давня легенда про подорож фінікійців навколо Африки. Фінікійці нібито виїхали з Нільської дельти й пливли увесь час так, що берег Африки лишився з лівого боку. Проминули вони «Геркулесові стовпи» — Гібралтар — і вийшли в Атлантичний океан. Їх була ціла флотилія, але харчі скінчились. Бачивши таке діло, фінікійські мореплавці зійшли на берег, обробили добрий лан і засіяли його пшеницею. І тільки зібравши врожай, рушили далі. Так вони зупинялися два роки підряд і вирощували хліб, аж поки увійшли в Червоне море й висіли на берег у тому ж таки Єгипті, поблизу місця, звідки колись рушили.

Вірно, фінікійці тоді довели, що Африка — то величезний континент, обмитий зусібіч водою. Але Максима хвилювало інше. Невже й німці зробили висадку на берег, аби поповнити запаси пшениці? Здогад був моторошний. Хіба-таки вони відмовились од свого бліцкригу?