Розділ «ЯР Роман»

— То не тако-о, я хочу горну.

— Де ж я тобі її, прочім...

Антось ображено шморгнув носеням, а згодом знову вчепився:

— А момка кого народять: хлопця чи дівку?

Здивована такою допитливістю, я червоніла, а брат усміхнувсь.

— Іди он лучче курей з городу вижени.

— Не хо-о. Зробіть мені роготку, тоді виганьотиму. А як не зробите, піду в йо-ор.

До яру він ніколи й не наближався, тільки лякав ним інших. Малому хотілося розваг, сусіди тримали своїх дітей на припоні, але нам було не до цього.

Того дня, коли німці взяли Київ, Антін уранці подався до товариша, Грицька Галабурди, який уже працював на станції. Перед війною брат був залізничником, старшим обхідником колій, і тепер подався до друга розпитати про все. Він уже зовсім одужав, хоча й лишався худим і замлілим.

Повернувсь Антін пізно, і мені здалося, що він сердитий або щось розхвилювало його. Я спитала:

— Грицька бачив?

— Та бачив, — знехотя відповів Антін.

— Робе?

— Та робе...

— І що?

— Та кликав і мене...

Мені хотілося знати, що ж хвилює Антона, і я знову допитувалася:

— Чого ж ти щось... уроді...

Брат лише відмахнувся й вийшов з хати.

Надворі мрячило, але він ходив подвір'ям, не звертаючи уваги на мряку, і увесь час позирав у бік вулиці.