Розділ «ЯР Роман»

— Йовхим Панасович, — обізвався Афіноґен. — Вы знаете этого человека? — Він кивнув на Яголу.

Йовхим уперто дивився на Афіноґена й мовчав.

— А вы? — звернувся Афіноґен Горобцов до Антона. — Это тот самый, о котором вы говорили?

У камері панувала тиша. Афіноґен махнув до Костюка:

— Выведи. Достаточно, и так ясно.

Коли Костюк із дядьком Йовхимом вийшли, він сказав:

— Видите, Антон Иванович, ваша игра не удалась. Придется назвать еще кое-кого, кого знаете. Иначе дело не пойдет.

Антін засіпався, припнутий до бетонної балки, і застогнав:

— Нікого... більше не... знаю.

— Э-э, — засміявся Афіноґен. — Если уж сказали «а», то говорите и «бе», у нас такой закон...

При цьому щелепа його сприснула й зловісно клацнула.

Повернувся Костюк. Афіноґен подався до дверей, одчинив їх, витяг ключ, який стримів іззовні, встромив його зсередини й замкнув двері, а тоді поклав собі ключа в кишеню, глузливо блимнувши на мене. Я здогадався, що він зробив це зумисне, щоб мені не спало на думку втекти. Я приготувався до найгіршого.

— Если человек сказал «а», то скажет и, та'ска'ть, «бе»...

Афіноґен махнув Костюкові:

— Давай!

Костюк, який скрутив був і припалив цигарку, жадібно затягся й неохоче кинув її додолу, наступив черевиком і плюнув. Тоді спроквола підійшов до Антона й заходився підтягати його за мотузку вгору. Антін глухо застогнав. Його ноги, взуті в страшенно залатані чоботи, вже ледве торкалися цементу носаками, а руки були задерті назад, неначе він зібрався плигати сторч головою в ту калюжу, що накапала йому з носа.

— Спускай штаны!

Костюк розперезав Антона й виконав наказ.

— И рубаху!

Той закотив Антонову сорочку до самих пліч.