Розділ «ЯР Роман»

— Він підбивав мене йти в партизани.

— Так. А вы ему что?

— Кажу... діти... в мене...

— А он?

— Каже... ходьом.

— А вы?

— Кажу... не піду.

— А еще что?

— Більше... нічого...

— И где сейчас этот ваш «дядько Йовхим»?

— Та де ж... Із партізанами...

— А почему же вы не пришли и не заявили нам об этом? — допитувався, Афіноґен Горобцов.

— Боявся, повідіму...

— Значит, он пошел с партизанами?

Антін, не підводячи голови, кивнув.

— Вы слыхали, Максим Архипович? Говорят, ушел «дядько Йовхим» с партизанами. А что вы ему на это скажете?

Я мовчав, мов заворожений, дивлячись на буру калюжу, у яку раз по раз падала з Антонового носа краплина.

Афіноґен гукнув до Костюка:

— Приведи старого. — А мені пояснив: — Оч-чень умный человек, ваш шурин. Он думал, если его приперли фактами, то отбудетея «дядьком Йовхимом». «Дядько Йовхим» далеко, все стерпит, а мы проверить не сможем: ищи того «дядька» в яру! Оч-чень умный человек ваш шурин.

У цей час рипнули двері, і Костюк попхнув усередину Йовхима Дерезу. Цього чоловіка я не бачив з початку 1937 року, хоч багато знав про нього. Антін підвів голову, і в очах тепер був не жах, а майже безтямність.