Розділ «ЯР Роман»

Я сидів над нею, раз по раз прикладаючи їй до чола змочену в буряковому квасі хустку. Щогодини приходила в нашу кімнату й Паша, мацала хвору, розтирала їй ноги й тепер уже сама заспокоювала мене:

— То як жінка в положенії... Нічо...

Оленку попустило тільки тоді, коли вікна взялися прозорою синькою. Я схилив голову на ліжко й так і заснув сидячи.

Розбудила мене Наїла:

— Макси... вже вам на роботу.

— Га? — Я не зразу второпав. Чому сиджу на дзиґлику, а не сплю в своєму ліжку поряд із дружиною. І тільки як Паша знову заплакала, я очутився й протер очі.

— Я зараз... Я зараз.

Вона взялася підставляти мені полумисок із холодною смаженою картоплею, та я тільки плеснув собі в обличчя води, глянув на дружину, яка спала, вимучена лихоманкою, і побіг. Час видавсь не ранній, я запізнювався, тепер же мені запізнюватись найменше пасувало.

Афіноґен був уже в кабінеті. Він підкреслено співчутливо глянув на мене й клацнув щелепою:

— Вас вроде с креста сняли, Максим Архипович.

Я відразу ж одчув нещиру інтонацію в його голосі, проте, відповів:

— Дружина в мене захворіла.

— Супруга?

— Так.

— І сильно?

— Не знаю. Я цілу ніч не спав.

Мій начальник мовив:

— А-а... — І далі співчутливо дивився на мене.

Я спитав:

— Це серйозно?