Розділ «ЯР Роман»

Я скривився:

— Хто! Ті, що шукають твоє борошно.

— Нє-е! Шо я — дурний? Ше не були, а вже й сам одніс. Усе честь-честю.

— Побачите ви честь, як начіпляють німці на кожному телеграфному стовпі по троє.

— Вже не довго чіплятимуть.

— А сто душ відправили до Німеччини.

Ангін замовк. Увесь Яр блокували, і годі було якось повідомити партизанів про дії німців. Та й охорона там виявилася така, що й здалеку страшно: ціла рота на мотоциклах і машинах.

— Скоро все виригають, шо пожерли.

— Пождеш.

— А пожду. Хай піняють на себе.

У понеділок до нашого кабінету завітав лейтенант Газе. Він із цікавістю оглянув кімнату й сів.

— Як справи, пане підпоручнику?

Афіноґен сидів тут-таки, але німець чомусь питався про мої справи. Я ухильно відповів:

— Та так... Нічого втішного.

— А як ся має наш спільний знайомий?

Я глянув на нього, не второпавши, про кого він мовить?

— Маю на оці брата вашої вродливої дружини... Забув, як зветься така людина в таблиці роду.

— Шуряк, — відповів я.

Лейтенант од здивування просто вирячився.

— Ви знаєте німецьку мову краще за мене, пане підпоручник! Чи не хотіли б ви колись удосконалити її?