Розділ «ЯР Роман»

— Це зробили ви.

— Чому тільки я? — скинувсь Олег Попович.

— Я про це дізнався лише тоді, коли... наступного дня.

— Крім тебе, там були інші люди. І вони це схвалювали.

По новій мовчанці Максим проказав:

— Од Марії й досі немає вісти.

Олег, який уже був підвів голову, знову схилився на коліна.

— Нате ось краще почитайте оце, — простяг йому Максим папірця, якого видобув з потайної кишеньки штанів.

Олег Попович розгорнув, пробігся очима й знову застиг у тій самій йозі.

— Не справило враження?

— Я його вже бачив. Мені показувала Ганна Базилевич.

— Коли?

Це Максима здивувало, та Олегова відповідь не справдила здогадів:

— Сьгодні. І, між іншим, просила тебе попередити, щоб ти негайно пішов і доніс на неї лейтенантові.

Максим засміявся:

— Я вже зробив це із власної ініціативи.

 — Ганна так і сподівалася. Це вона передала через мене про всяк випадок — бува ти не зрозумів її тоді, бо, каже, так хвилювалася, що, може, і не сказала всього.

— Як вам прогноз?

— Вражаючі збіги...

— А ви теж не збулися забобонів, Олегу.