Розділ «ЯР Роман»

— Ви добре обізнані з юриспруденцією, — сказав лейтенант і звернувся до коменданта: — Пане гауптман, вибачте, що так довго відбирали ваш дорогоцінний час. Ми підемо.

Він підняв руку для привітання й потяг за собою мене:

— Ходімте, пане підпоручнику!

Газе вимовляв чини вкраїнської поліції набагато впевненіше за свого начальника, і це теж викликало роздуми, у Він запросив мене до свого кабінету. Колись я вже тут бував, лейтенант, певно, теж згадав нашу першу зустріч і всміхнувся.

— Не будьмо дуже тонкосльозими, пане підпоручнику. Ми з вами займаємося не розведенням конвалій, правда ж?

Я нічого не відповів.

— Хочу перепросити вас за всі ті прикрощі, яких вам завдав, — сказав лейтенант Газе.

Він лукаво подивився на мене й пішов до шафи, звідки приніс пляшку коньяку й дві чарки.

— Французький, — сказав Газе. — Як і те вино, що ми з вами одного разу пили.

Я спробував бути незалежним і закинув німцеві:

— Тоді ви намагалися втягти мене в неприємні розмови. Тепер я розумію, нащо.

— Нащо ж?

— Ви перевіряли мене.

— Тоді — ще ні, — мовив Газе.

— А тепер?

— А тепер? — Він подав мені одну чарку й поналивав обом. — А тепер — уже ні. Вас це влаштовує?

— Цілком.

— Тоді випиймо. Прозіт!

— Прозіт, — відповів я, і ми винили. Такого коньяку мені зроду не доводилося куштувати. Власне, я взагалі ніколи не нив коньяку, тому з мимовільною повагою глянув на наклейку.

— Сподобався? — поспитав лейтенант і простяг пляшку. — «Наполеон»! Справжній «Наполеон». — Він не без жалю налив ще по одній. — Чого ви всміхнулися?