Розділ «ЯР Роман»

Я лише зітхнув і нічого не відповів шурякові. Про те саме щойно допитувався й у Ганни Базилевич. Я тільки буркнув:

— Там, де взяв, його вже немає.

Антона такий відкіш ніскілечки не образив. Думаючи про щось своє, він механічно повторював:

— Обше й узагалі, воно да... Обше й узагалі воно...

І коли підсів до мене, я вже знав, про що він казатиме. І нітрохи не помилився. Ягола сказав:

— Знаєш, шо?

Я відповів без затримки:

— Знаю.

— Шо? Шо ти знаєш?

— Знаю, що ти проситимеш оцю штуку в мене.

— Еге, — зізнався шуряк. — Дак дай!

— Це неможливо.

— Чого?!

— Неможливо.

Антін озлився:

— А розписаніє поїздів, повідіму, як ти кажеш, можливо давать?

— Не будь провокатором і винуджувачем, — сказав я. — На цьому в мене далеко не поїдеш.

Антін плюнув спересердя й вийшов, але трохи згодом знову придибав:

— Це тобі ота-го... пані дала?

Певно, йому розповіли жінки. Я відвернувся: