Розділ «ЯР Роман»

— Нічого не можу вдіяти, панове, — розвів він руками й ляснув себе по бездоганно випрасованому галіфе. — У нас у Німеччині з'явилася така приказка: перед гестапо, як перед Богом, усі рівні.

Максим уперше чув, щоб лейтенанта Газе відверто називали гестапівцем, але слова не мали ніякісінького значення.

— Чому він хоче піддавати мою дружину експертизі? — спитав Максим.

— Це єдино можливе для вас алібі, підпоручнику.

Розмовляли без тлумача, перекладав Максим, бо Афіноґен, який досі мовчав, однаково жалібно дивився на нього, не розуміючи змісту розмови.

— У мене є церковне посвідчення про те, що ми того дня обвінчалися.

— Цього, крім отця Юлія, на жаль, не може більше ніхто підтвердити.

Почувши ім'я священика, Афіноґен раптом спитав у Максима, про що йдеться, і коли Максим переклав, той сказав комендантові:

— Отец Юлий — человек Божий, врать не станет.

— Дорогий поручнику, я можу ще раз повторити вам новітнє прислів'я: перед гестапо...

Максим, не дослухавши, перебив його:

— Чому вас, пане комендант, цікавить саме вечір 22 січня?

— Бо є підозра, що ви співчуваєте націоналістам. 23-го січня — день проголошення незалежної України.

— Ви ставите мене в безвихідне становище. Відтоді минуло вже чотири місяці, і мені тепер важко виправдовуватись.

— Саме це й нам завдає клопоту, підпоручнику.

— Ви можете розпитати в моєї дружини, де я був тієї ночі.

— Родичі за нашими законами не є свідками захисту. Крім того, тієї ночі було вбито єфрейтора Макса, а він вас... коротше — ви були з ним знайомі, це вже доведено. Як бачите, я особисто не маю проти вас нічогісінько й розмовляю з вами цілком одверто. Я сам зацікавлений, щоб усі підозри виявилися безпідставними.

Афіноґен утрутився вже без видимого приводу:

— Как же это, господин комендант? На днях подпоручика наградили правительственной медалью, а теперь обвиняют Бог знает в чем?

Комендант запитально глянув на Максима, бо той не переклав слова Афіноґена, а почувши, тільки махнув рукою: мовляв перед гестапо, як перед Богом, усі рівні, і нагороджені, і не нагороджені. Максимові ж він сказав ще одне, закінчуючи почату думку: