Розділ «ЯР Роман»

— І нас отоді в поїзді ви одбили?

Максим знову нічого не сказав. Тоді він мало не власноруч запакував рідну сестру до Німеччини, а з нею ще повний телятник росіян, які нічим йому не завинили.

У не взяте на прогонич вікно заглянув місяць, кинувши на долівку чорний косий хрест у яскравій жовтій рамі. Вони довго не могли заснути, і коли Оленка нарешті втихла, Максим устав і почав крутити нову цигарку. Оленка заворушилася й промовила сонним голосом:

— Я піду до його.

— До кого?

— До дохтора. Як треба, то... піду.

Максим підійшов і поклав їй руку на голову. Оленка повторила:

— Як треба, то... Хіба теперка до того, шо...

І певно, розв'язавши складну дилему, задихала глибоко й рівно.

Перед самим обідом наступного дня Максим здибався на вулиці з лейтенантом. Хотів був проминути його, та Газе спинився й загородив дорогу.

— Ви дуже злопам'ятна людина, пане підпоручнику.

Максим те саме подумав учора про Газе.

— Лікар засвідчив, що ви будете батьком.

Це вже не було новиною, але Максим запитально глянув на німця.

— Вагітність мінімум 16, а то й 18 тижнів. — Лейтенант Газе засміявся: — Отже насіння впало в добрий грунт.

Максимові раптом попустило, він також засміявся:

— То чия взяла?

— Ваша, ваша, пане підпоручнику!

— От бачите!

Раптом лейтенант стиснув вуста й зробився серйозним.