Розділ «ЯР Роман»

— То й шо ж? — притишеним голосом поспитав Антін.

— Оте, шо чув, — засміявся господар.

— Так шо робить, як він міні отаке скаже?

— А те й робитимеш, шо скаже.

— Хто?

Дядько Йовхим знову засміявся:

— Той, хто прийде. Ясно?

— Повідіму, ясно, — притих Антін. — А коли?

— Тоді ж таки. Ач, який швидкий!

— Хто ж хоч воно: чоловік чи жінка?

— Старий будеш, — одказав дядько Йовхим. — Більше не приходь. Як треба буде, то я сам погукаю. А оте носи при собі, бува здасться.

— Ясно, — сказав Антін.

— Тепер шуруй, бо вже скоро й моя баба, ма'ть, прийде. Городом вийдеш на цвинтарь, а тоді на вулицю.

— На цвинтарь?

— Еге. Боїся?

— Нє-е.

— Ну, будь здоровий.

Тільки тепер дядько Йовхим устав і простяг Антонові ліву руку. Права в нього висіла перев'язана впоперек грудей.

— А то шо?

— Та, трохи придавило, понімаєш... До свайби заживе.