Розділ «ЯР Роман»

— Не бійся. Я з нею тридцять год.

— Так чого ви кликали? — нагадав Антін.

Замість відповіли господар сягнув рукою в пазуху і дістав звідти щось важке — аж грюкнуло об стільницю:

— Осісьо.

Антін лапнув — то був чималий пістолет, певно, німецький.

— І патрони є?

— Тіки ті, шо всередині. Сам знайди патронів.

Антін Ягола видобув магазин, подивився на патрони проти вікна, яке ледь окреслювалося на чорній стіні, і звично встромив їх назад — почулося тільки тихе клацання.

— Так я, повідіму, піду...

Він звівсь на рівні, та Йовхим заперечив:

— Посидь. Ше не все.

Антін знову сів і задивився на невиразну дядькову постать.

— Як хто прийде до тебе й скаже: «Ви не родич отому Яголі, шо в Києві?», ти одвітиш: «Мій батько з його батьком ліс у якономії разом стерегли, а так не родичі». Ясно?

— Ясно, — відповів Антін.

— Ану, повтори.

— «Мій батько з його батьком ліс у якономії разом стерегли».

— Ото нічого й не вийде, — обурився дядько Йовхим. — Шо ж ти не все кажеш!

Антін схаменувся:

— A-а! «Мій батько з його батьком ліс у якономії разом стерегли, а так не родичі».

— О, тепер точно.