Розділ «ЯР Роман»

Люди рячилися на іноземку, не знаючи, у чому річ, а Йовхим сердився:

— Ат! Повилазило! Хай тоді скажу...

Коли американці досхочу наслухались, надивилися й наклацались фотоапаратами, коли за машинами, що їх привезли, знялась курява, Йовхим зібрав комунівців докупи й сказав:

— Ну, бачили?

Люди тільки плечима здвигали — ніхто не знав, що має на оці Йовхим.

— Бачили, кажу? — допитувався він уже сердито.

— Шо?

— Загнивающий капіталізем, шо! — урочисто виголосив Йовхим.

Усі квапливо поповертали голови туди, де зникли автомашини, але там уже й курява вляглася.

— Слухайте, шо я вам казатиму! — промовив Йовхим. — І зазубріть, шоб тоді на икзаментах не пекти раків. Бачили, як оці американці були вдіті?

— Бачили.

— Добре вдіті?

— Та добре ж, — погодились люди.

— Авеж! — підтвердив і Йовхим. — На їй онно поджак такий, шо аж-аж, і з коміром смушевим, узимі вітер за шию не дутиме, правда ж?

— Та правда, — погоджувалися й дядьки, і молодиці, бо та свитина всім запала в око.

— А тепер дивіться сюди-го! — закликав Йовхим і тицьнув себе пальцем у груди. — Що це таке?

— Пувичка.

— Правильно! А це?

— І то пувичка.

— Правильно, — сказав голова. — І це, і це. І отуто-го, і тутечки — скрізь пувички. А в тебе, Ониську, що ото? — вказав він на найближчого дядька.