Розділ «ЯР Роман»

— Ви думаєте, він і цього разу міг помилитися?

Максим нахабно дививсь лейтенантові просто в вічі, і той якось ніби вимушено відповів:

— У нас із ним цілковита розбіжність у поглядах на це питання. Я найдужче-таки довіряю сам собі.

Він подивився на українця, яке враження справили на нього ці слова. Максим протягло зітхнув і поліз до кишені.

— Прошу вас, пане лейтенанте. Я передбачив цю розмову. Цього разу змій не помилився.

Максим простяг німцеві згорнений учетверо папірець. То було свідоцтво про церковний шлюб, датоване 22 січня 1943 року. Лейтенант покрутив його й попросив перекласти, по тому віддав Максимові назад.

— Виходить, не помилився, — сказав він і встав, — У такому разі вважаймо, що цю неприємну розмову закінчено. Я дуже радий за вас. Вибачайте — служба.

І пішов, і вже не до Ганни Базилевич, а до коменданта. Максим же думав, що змій, мабуть, і цього разу добряче помилився, і помилка його набирає дедалі більшої ваги. Афіноґен поцікавився:

— Говорили?

— Так.

— Все в порядке?

— Все гаразд.

— Я был уверен.

— Дуже радий за вас, шефе, — повторив Максим слова лейтенанта, й Афіноґен не зрозумів їх, як і належало сподіватися. Він спитав:

— За что?

— За те, — відповів хлопець, — що... ви не помилилися.

Хотів був сказати: «змій не помилився», та довелось би давати ще більше пояснень.

Підійшли пані Ганна Базилевич і Олег із головою управи Батюком. Спершу розмовляли про події на фронтах, далі перейшли на сьогоднішній раут, а коли Попович зі своїм безпосереднім шефом та Афіноґеном Горобцовим почали обговорювати, чому селяни не всі з однаковим ентузіазмом погоджуються брати земельні наділи, — селянин же в усі часи лишається селянином, — Ганна Базилевич одвела Максима трохи вбік і сказала:

— Тобою интересов... цікавився лейтенант. Я випадково зазирнула до списку нагороджених. Проти твого прізвища стоїть вопросит... знак запитання.

— А ти ще й досі збиваєшся на русизми, — пожартував Максим.