Розділ «ЯР Роман»

Лейтенант і собі всміхнувся:

— Східна мудрість підтверджує: скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина.

Максим аж вирячився на німця. Йому хотілося закинути, що ті слова приписують Енгельсові, та не зважився. Він сказав:

— Якщо цей афоризм і справді вигадали на Сході, то неодмінно в якійсь колонії.

— Ви вважаєте німців не за друзів, а за колонізаторів?

Максим з недовірою подивився на співрозмовника. Не дуже давно цей німець сам торочив йому щось подібне. Але він будь-якої миті може відмовитись од своїх слів, подумалось Максимові, і в цьому немає жодних сумнівів.

— Я мав на увазі інше, — спробував ухилитися від удару Максим. — Росіяни весь час нам торочили, що вони — наші «старші» брати.

Пропустивши це виправдання повз увагу, лейтенант Газе звернув розмову в зовсім інший бік:

— Ваш начальник про вас надзвичайно високої думки. Він сьогодні сказав, що довіряє вам більше, ніж навіть самому собі.

— Ви це до чого? — спитав Максим, хоч йому вже стала цілком ясна причина лейтенантової уваги: прийшов, лишивши навіть папі Ганну Базилевич.

Лейтенант не відповів, натомість поцікавився:

— До речі, якої ви думки про свого шефа?

— Він мудрий, як змій, — не знати нащо, сказав Максим Нетреба.

Лейтенант негайно докинув:

— Наймудріший змій теж може помилитися.

— Є така приказка, — згодивсь Максим.

— Знаю, — відповів лейтенант. Газе. — Він уперше помилився, спокушуючи Єву.

— Але ж він хотів її спокусити!

Максим ще не був певен, куди хилить лейтенант, і просто зволікав розмову.

— Зате ефект був діаметрально протилежний передбачуваному. — Це речення Максим дослівно пам'ятав з уроків своєї ще університетської «німкені» Берти Фрідріхівни Ґрау. Ця ложка аж тепер прийшлася до обіду.