Розділ «ЯР Роман»

— К лейтенанту, — чомусь клацнув щелепою Афіноґен.

— До лейтенанта — так до лейтенанта, — відповів Максим і підвівся. Не знати з чого йому стало спокійно на душі. Він навіть спромігся всміхнутись Афіноґенові, аж той злякано вирячився на нього.

Біля кабінету Газе сиділо двоє німців у лейтенантських погонах, але Максим не став чекати черги й зайшов поперед них.

— Добрий день, пане підпоручнику, — першим по-німецькому привітався Газе й навіть вийшов йому назустріч, дарма що коло столу в нього сидів сам комендант, гауптман Франц Енґель.

Максим одповів на привітання теж по-німецькому.

Газе всадовив його навпроти себе у фотелі, пішов на своє місце й запитав те, чого Максим навіть не сподівався:

— Ви не пригадуєте, пане підпоручнику, де ви були в ніч з 22 на 23 січня?

Максим застиг.

— Сі-ічня?..

— Так, — незворушно потвердив лейтенант і пригладив гарно підстриженого світлого чуба.

Максим сказав:

— Зараз уже кінець квітня...

— Я знаю, — чемно перебив його Газе. — Сьогодні — двадцять шосте квітня, понеділок. Але мене цікавить саме січень. Спробуйте пригадати. Не кваптеся, бо це дуже важливо.

Тепер уже Максим знав, що саме цікавить лейтенанта, і спитав:

— Це абсолютно необхідно знати?

— Абсолютно!

— Був там, — промовив Максим, — де ми з вами не так давно мали приємність зустрічатися.

Німецька фраза видалася надто складна, і Максим не міг би з цілковитою певністю сказати, що вона граматично правильна, та лейтенант зрозумів його й завважив:

— Пам'ять у вас добра, пане підпоручнику.

— Тієї ночі вбито єфрейтора Макса, — зауважив Максим.