Розділ «ЯР Роман»

Я зітхнув у темряві:

— Повезли...

— Я як сказала тітці Явдошці, так думала, що вони вмруть.

Я знову зітхнув — що тут було сказати?

— Марія так побивалася, так побивалася, а вони їй кажуть: кацапка.

Я незорозуміло наставив вухо:

— Хто?

— Ті, що нас... уночі повипускали.

Я аж сіпнувся:

— Де Марія?

Оленка затихла й поволі підвелась:

— А хіба ж ти не був дома?

— Н-ні...

Оленка впала на ліжко й проплакала:

— Макси-и-и... Повезли твою сестру, повезли-и...

Вона зайшлася вголос, а я не мав сили навіть поворухнутися, щоб заспокоїти її. Оленка розповідала крізь сльози:

— Нас питали, у кого яка хвамилія... І тих одсовували в один бік вагону, а тих... а тих — у другий... Тоді перепитали та й ка-ажуть: українці виходьте, а руські — ні... Марія каже: я вкраїнка, а її питають: яка твоя хвамилія... Вона каже: Тимчишина... А їй кажуть: ти кацапка... Тоді нас випустили, а їх перегнали в один вагон і... Дротом, дротом... Я закричала, що вона українка, а міні кажуть: мо', й ти така? Mo', й ти хочеш у той вагон?.. Макси-и... Вбий мене теперки! Я побоялася сказать, що вона твоя сестра, що ти... в поліції... Думала, то партизани.

Я неначе здерев'янів. Оленка ще щось розповідала про те, як вони добиралися вдосвіта додому, як ховалися, як вона потім, не втримавшись, побігла до нас, до моєї матері, але слова Оленки доходили до мене мов із-за товстої стіни, глухі й невиразні. Я встав з ліжка й помацки вдягся.

Оленка прошепотіла:

— Макси... Ти вже не прийдеш більше?.. Макси...