Розділ «ЯР Роман»

— Борщу всипать?

— Си-ипте.

Максим думав про сестру. Йому було соромно, що він купив її свободу такою нечесною ціною. Скільки ж тих нещасних кацапів лишилося у вагонах?

До столу підсіла мати й почала дивитися, як він бовтається в борщі. Максим знав, що стара зараз почне знову розпитувати, з доброго дива б отак не сіла поряд. І не помиливсь. Але вона не питала про доньку.

— Приходив Єсохвад...

Максим з несподіванки хлюпнув борщем на стільницю.

— Коли?

— Та сьогодні ж, раненько. Я всипала йому розігрітої картоплі, хай, думаю, старець Божий попоїсть. Він таки попоїв, а тоді й каже: «Явдошко-Явдошко, гарний у вас хлопець». — «А шо?» — кажу. А він тіки рукою махнув. «Була, — каже, — в нас балачка з ним». — «Коли?» — кажу. А він каже: «У п'ятницю приходив». Я кажу: «Що ж то за балачка?», ну він не сказав.

Максим одіклав ложку, страва більше не лізла йому в рот. Закрутилося таке, що не знаєш, як і розкручувати, замлоїлася думка. Отже, Єсохвад мене впізнав тоді. Мене, а може, й Олега. Упізнав і тільки прикинувся дурненьким.

— А Марія... прийде?

Максим кивнув, одягся й вийшов. Марія то прийде, а скількох інших матері не дочекаються...

На вулицях майже не було нікого. Люди нажахалися суботньої облави, та й про сьогонічну операцію знали, і кожен засунув голову якнайдалі, мов страус у пісок.

Афіноґен Горобцов сидів у кабінеті й щось вишукував з папок. Максим спитав:

— Тих росіян... уже відправили?

— Давно, еще с утра. Пришла телефонограмма из гебитса — все сорок три в наличии.

— Сорок три... — машинально повторив Максим.

Начальник зрозумів його настрій по-своєму:

— Если бы были умнее, было бы больше. А так сто тридцать пятеро — фюйть!

Він свиснув і знову взявся до папок. Тоді клацнув щелепою:

— Этот снег нам все карты перепутал!