Розділ «ЯР Роман»

Найближчого вечора, коли чергував Ципльоночок, ми з Якимом зробили першу спробу. Ідучи поряд з нашою колоною, Ципльоночок то вихоплювався вперед, то зупинявся й пропускав колону поперед себе, дивлячись уздовж неструнких шерег, стежачи, співають в'язні чи тільки безгучно зіпають ротами.

За таку диверсію Ципльоночок, карав найлегшою, як на його думку, карою: просто спиняв колону, а винних витягав на узбіччя й давав елементарної духопелки, залежно від настрою, кулаками, чобітьми або прикладом. Так він нещодавно одмотузив сімох чи вісьмох в'язнів з новоокупованих Росією Естонії, Литви й Латвії; цих людей привезли до табору за день перед тим і ще не встигли навіть перевдягти в каторжанську форму. То були військові, можливо, офіцери, але з повідриваними знаками розрізнення, та й мундири в них були трьох кольорів і трьох кроїв. Ми отупіло дивилися на екзекуцію давно звиклими очима, а незвиклі прибалтійці майже не боронились, бо в кожного після етану була ледве душа в тілі. Лише один з них трохи вмів по-російському, він намагався пояснити Ципльоночкові, що вони, прибалтійці, ніколи не чули тієї пісні, тому й не співають, згодом намагатимуться вивчити.

Цьому поліглотові дісталося найдужче.

Ну, а за порушення наказу начальника Потапова, тобто, за «распевание недозволенных песен», Ципльоночок піддавав винних самосудові, потім ще й писав доповідну майорові Потапову.

Ми вирішили спробувати.

Колона, незграбно карбуючи крок, недотримуючи лінії в шерегах, співала абияк:

Широка страна моя родная...

Много в ней... Лесов, полей и рек...

Я другой... такой страны не знаю...

Где так вольно... дышет человек...

Останній рядок цього куплета здавався кожному з «хористів» ножем у серце, а не просто збиткуванням і блюзнірством. За словами «Всюду жизнь и вольна и широка» Ципльоночок випередив колону, а потім спинився й почав звичне інспектування: чи всі сумлінно виконують його волю. Щойно наша шерега порівнялася з ним, Яким Литовченко штовхнув мене ліхтем, і ми Якнайгучніше заголосили:

Із-за гір та, з-за високих

Сизокрил орел летить.

Не зламати крил широких,

Того лету не спинить!..

Я віддано при цьому дививсь на Ципльоночка, а він майже переляканими очима блимав то на мене, то на Литовченка, аж поки ми доспівали перший куплет, а два останніх рядки, як передбачав талановитий композитор, навіть устигли повторити: «...не спини-и-ить!» Аж тоді, вже десь далеко за нашою шеренгою, пролунала команда:

— Колонна — сто-оййй!!!

Ципльоночок підскочив до мене, схопив за петельки й просто викинув на узбіччя, тоді те саме проробив із вищим від себе Якимом, далі знову підскочив до мене й заходився гамселити носаками. Я не смів боронитися, за це карали окремо, як за опір владі; я лише стеріг життєво важливі частини тіла: нирки, печінку, пах, а також обличчя, бо хоча з побитою фізіономією можна жити, але це принижує людську гідність.

Добряче перепало також Якимові, а після нього й Кастусеві. Кастусь не співав, але не встигли ми з Якимом стати рачки й зіп'ястись на ноги, як він вийшов зі своєї шеренги й спитав у Ципльоночка:

— За што вы іх бъёце, таварыш камандзір? Мы жэ спевалі втраіх песню пра таварыша Сталіна. Гэта песня на украінскай мове.