Розділ «ЯР Роман»

Я був розчарований. Що надумався цей дивак?

— Він ще живий-здоровий?

— Хто? Єсохвад? А де ж він дівся. У погорілій російській школі живе.

Олег ухопив мене за сорочку:

— Ходім до нього! Негайно!

— Ч-чого?

Я почав здогадуватися, що надумав Олег.

— Попросимо його, він і...

— Облава буде на базарі, — сказав я, пригадавши слова Афіноґена Горобцова.

Олег мало не закричав:

— Чудово! Краще й не вигадаєш! Дамо Єсохвадові сотню карбованців, і він попередить уранці людей.

Олег замовк і тільки тепер одпустив мою сорочку.

— Послухай, Нетреба, ну, а він не викаже нас?

Я відповів не зразу. Мене захопила смілива Олегова ідея. «Звичайно ж дід Єсохвад, — подумав я. — На старця ніхто нічого не подумає, не зверне уваги, старці в усі епохи навіть через кордони ходили без віз».

— А ми йому на всяк випадок не признаємося, — сказав я.

— Так не повірить.

— Спробуємо. Коли ж ні, тоді...

Олег попхнув мене в темряві до дверей:

— Іди вдягайся.

Ми вийшли з хатини, і я заходився витягати з-під одежі свою кухвайку.