Розділ «ЯР Роман»

Мати повідкидала прогоничі й одчинила віконниці. Шибки вже сіріли. Я встав. Усе тіло було мов перепущене крізь м'ясорубку й посклеюване завдруге. Я довго бовтався коло шаплика, та це не допомагало. Тоді вийшов надвір і до поперека обтерся снігом. Шкіра спершу взялася сиротиниям, по тому спалахнула червоним вогнем, і я аж тепер ожив по-справжньому. Проте, снідати не хотілося, та ще й поболювала голова.

У поліції й у комендатурі навпроти світились усі вікна. Афіноґен був у кабінеті. Я привітався з ним і сів до своїх панок. Чи знає вже що-небудь начальник? — подумав я, намагаючись не дивитися на нього, але відчував усім єством кожен його рух і кожен подих.

За півгодини ввійшов черговий і козирнув:

— Пана шефа кличе комендант.

Хрипкий голос був болісно знайомий Максимові, і він підвів голову. У дверях, бадьорий і добре виголений, стояв Костюк. Пропустивши поперед себе Афіноґена, він потай кивнув Максимові: заворушилось.

Афіноґен повернувся через добрих півтори години. Він був блідий і від самого порога схвильовано сказав:

— Зарезали єфрейтора Шайде из комендатуры!

Я почав щосили вдавати здивованого, але, певне, не дуже вправно. Та Афіноґен був такий заклопотаний, що навряд чи що й помітив.

— Хто ж... його?

Афіноґен нервово здвигнув плечима й раптом поспитав:

— Какое у нас сегодня?

— Двадцять третє, — відповів я.

— Двадцать третье января... Праздник самостийной Украины. Какая-то падлюга вывесила на соборе черно-красный флаг.

Він узяв обличчя в долоні й застиг стоячи. Потім пішов і сів за стіл.

— І єфрейтора Шайде націоналісти вбили?

Цей зв'язок, який щойно вклався в його мізкові, неначе спаралізував Афіноґена. Він сидів і порожніми очима дивився на мене, певно, і не бачачи нікого.

Я обережно підпитав:

— А... зняли все?

— Кого? — прокинувся начальник поліції.

— Ну, прапор.