Розділ «ЯР Роман»

— Давайте, давайте! Представим вас к медали, — заохотливо поплескав його по спині начальник і пішов до вішалки по кожушанку.

Максим для годиться помулявся в кабінеті ще з півгодинки й теж вийшов. Сніг аж гавкав під чобітьми. У вікнах комендатури ще світилося. Певно, лейтенант Газе й Франц Енґель відзначають перемогу, подумав він. Звернувши ліворуч, Максим подався до Поповича.

— Чули новину?

— Яку? — нашорошив каплаті вуха Попович.

— За Кузьму Крутя. Кривого.

— А що хіба?

Максим розповів йому те, що довідався од Афіноґена.

Олег довго розжовував щойно почуте, ходив по своїй захаращеній усяким мотлохом кімнаті й тільки час від часу вточнював:

— Поранений?

— Так.

— І геть усіх?

— Каже...

Тоді Олег спитав:

— Який сьогодні день?

Максим подумав:

— Четвер.

— Трохи невдало, але дарма... Приніс листівки?

— Приніс.

Максим дістав згорток з бічної кишені. Олег читав трохи нерівні рядки тексту впівголоса, не торкаючись листівок руками.

— Скільки їх тут?