Розділ «ЯР Роман»

Я був дуже слабий і захарчований, та ще гірше ночував себе Кастусь Матусевич. Коли ми нарешті прибули до концтабору, він страшенно зрадів, адже-таки зумів доїхати, не вмер у дорозі. Ця радість виявилася для нього найкращими ліками, через три дні він уже спромігся навіть звестись на ноги, сам ходив до сортиру й навіть підносив мисочку, коли наставав час розливати гарячу баланду. Але на цьому його одужання загальмувалось. Кастусь Матусевич знову засумував.

Одного ранку, коли до бараку вкотили бак із баландою, він навіть не захотів піти в чергу зі своїм алюмінієвим полумиском. Я так довго його вмовляв уставати, що ми обоє запізнилися: баланду, хоч вона й нагадувала смаком помиї, розібрали. Ми лишилися без гарячого. Кастусь розстроївся:

— І тябе, і сябе падвеу...

Він-таки встав і безцільно кудись подибав, та за півгодини повернувся, до того ж не сам. Його вів, підтримуючи за поперек, незнайомий мені каторжанин, значно старший за нас із Кастусем чоловік. У вільній, перев'язаній нечистим бинтом руці він ніс казанок з гарячою баландою.

— Гэта твой земляк. Ён — з таго барака, — сказав Кастусь.

Названий моїм земляком поставив казанок на моїх парах і глянув на мене:

— Тут вам буде обом потроху.

Так ми познайомились з Якимом Литовченком. Поки ми з Кастусем сьорбали ще не охололу баланду, Яким спитав мене:

— Тебе за що посадили?

Я відповів:

— За терористичну діяльність проти Радянської влади.

— А його? — Якими Литовченко кивнув у бік мого товариша-білоруса.

Я стенув плечима. Ми з Кастусем уперше познайомилися ще в трюмах пароплава «Ялта-3». А мені досі й на думку не спадало спитати, за що його спостигла така доля. Не дочекавшись відповіди на своє запитання, Яким Литовченко сказав про себе коротко й стисло:

— Усі ми тут за одне й те саме.

— Вас теж за тероризм?

— Усім одне й те саме, — повторив він. — Мене — за диверсії й підрив устоїв колгоспного ладу. В одному колгоспі виздихала худоба — з голоду, а пришили мені, бо я був районним агрономом.

Яким Литовченко промовив це з напівусміхом, чим страшенно здивував Кастуся Матусевича.

Увечері, після неодмінної навіть у наших бараках для «доходяг» перевірки, розчулений чи то новим знайомством, чи обіцянкою Якима Литовченка поставити його на ноги, Кастусь Матусевич пошепки розповідав мені про себе. Нічого особливого, сільський хлопець із-під Гомеля, навіть батьки добровільно вступили до «калгасу». Закінчив сільську семирічку, потім робітфак у Гомелі, вступив до Мінського університету чи як там він тоді в них звався...

— Червоннай прафясуры, — вточнив Кастусь.

— То за віщо ж тебе посадили?