Розділ «ЯР Роман»

— Неврожай був...

— Де, в газетах? Такого врожаю, як тридцять другого року, давно не бачили. Політика. Більшовики голодом примушували українців у колгоспи вступати.

Наша заходилася квапливо прибирати зі столу. Оленка встала допомагати їй. Доки вони перемивали, тільки раз обізвався малий:

— А канахвети колись були?

— Були, — сказала Оленка.

— А які вони?

— Солодкі.

— Як варені буряки?

— Ше солодчі.

— Ойой! — здивувався хлоп'як. — Хіба солодче буво-оє?

— Буває.

— Ніт не буво-оє! — вперся Антось, неспроможний осягти таких невірогідно високих матерій.

Перемивши посуд і заслонивши піч, Паша силоміць потягла його на ту половину.

— Ходьом, бо Колько вже десь плаче.

Антін і Максим почали крутити цигарки кожен зі свого кисета. І коли Оленка взяла шаплик із помиями й поперед себе понесла його з хати, Максим сказав:

— Не думай, що я вступив до поліції на твоє вмовляння.

Це вже він казав і раніше, і Антін лише всміхнувся.

— Ми з тобою боремося за різне: ти за Росію, а я за... Україну. Тож на мене ти не розраховуй. І всім своїм перекажи.

— Дурний ти, Максиме, як, повідіму, сало без хліба.

Увійшла Оленка, та Максим уже не міг стриматися.