Розділ «ЯР Роман»

— Единственное, чё тут плохое, эт что надо потихоньку, но долго-долго хлестать по пятке... Вот если бы придумать такую машинку, чтоб сама била, а ты сиди себе и подремывай...

Ось що мені пригадалося, коли я почув з вуст Макса слово «бефель». І мимоволі подумав: які ж бефелі-накази покерували Костею?

Розділ вісімнадцятий

У Ягол нічого не знали про його арешт — Максим пересвідчився у цьому того ж вечора. Він увійшов до їхньої хати, там горів каганець, поздоровкався й сів на лаві. Антін буркнув «Доброго здоров'я» й вийшов. Паша теж відповіла на привітання, далі пораючись коло печі. Оленка зміряла його довгим осудливим поглядом і знову нахилилась над вишиванням, паче його й у хаті не було.

— Ти б засвітила, чи шо, лампу, — сказала Паша, дивлячись, як Оленка тицяє голкою поночі.

— Карасини нема.

— Так онно бензина є.

— Вона займається, — відповіла Оленка, ще нижче схиливши голову. — Як бабахне, то й хату спале.

— Усип соли, — запропонувала Паша.

— Та-а, тріщатиме.

Паша тільки тепер звернулася до нього:

— А ви ж чого, Максиме, сидите так далеко? Поночі. Сядьте осюди, до каганця.

— Спасибі, — відповів Максим і засовався. — Я скоро йтиму.

Паша сприйняла це на свій карб і, щоб не заважати молодим, поспішила кінчити порання.

— Ох і вбігалася ж за день, натовклася, — сказала вона й затулила челюсти печі заслінкою. — Піду ляжу або що. Бувайте...

— Добраніч, — одказав Максим, і вона пішла на свою половину, звідки чулося глухе Антонове бухикання.

Провівши її поглядом, Максим подумав, як то вона лежить поряд із Антоном. Така гарна тілиста молодиця — й такий сухоребрий циганкуватий Антін. Ця думка раніше неодмінно розсмішила б Максима, та тепер було не до розваг. Оленка вперто мовчала, і він не витримав.

— Чого ти на мене дмешся?

— А ти чого прийшов? — миттю похопилась вона, мовби пантрувала на це запитання.

— Прийшов побачитись.