Розділ «ЯР Роман»

— У нас?

— У вас. Нормально: з пайкою і зарплатою.

Афіноґен пошукав стільця, щоб сісти, але вільний стілець був тільки за його столом, і він пішов туди.

— Вы это серьезно?

— Цілком. Ви ж самі казали: з моєю освітою... І хоч вона не дуже висока, але, сподіваюсь, і я на щось придамся.

Він дістав зібгану хустку й нарешті втер спітніле чоло.

— Ну вы же и шутите, Максим Архипович!

Його таки попустило. Він підійшов і простяг мені руку:

— Давно бы, давно бы так!

Тоді знову заходився міряти кімнату кроками, уголос міркуючи про те, ким би мене призначити.

— Вы знаете, — поподумавши, сказав начальник поліції. — Я сделаю вас моим помощником. Хотите?

— Заступником?

— Ну да!

Я висловив думку, що це, певно ж, номенклатурна посада, без дозволу німців навряд чи він матиме право призначати мене.

— Сам комендант подпишет! — запевнив Афіноґен. — Комендант гер Франц Энгель. Та'ска'ть, персонально!

Він клацнув щелепою, перепнувшись об останній звук «о», і на цьому ми розійшлися, домовившись про те, що я прийду взавтра. Доти він поговорить із Францом Енґелем і залагодить усю справу.

Я навіть не сподівався, що це станеться так швидко. Афіноґен виявився кращим організатором, ніж думалось.

— С вас магарыч! — засяяв Афіноґен, коли я прийшов до нього по обіді наступного дня. — Вот приказ! — І він простяг мені білий аркуш тонкого паперу.

Я прочитав: «Призначити пана Нетребу М. А. першим помічником Начальника Ярівської районної української поліції порядку з сьогоднішнього дня, 04. 07. 1942 р.». Слово «Начальник» було написане з великої літери, певно, Афіноґен знав собі ціну, бо під наказом стояв його підпис і титул.

— Пойдите теперь в хожчасть, — він так і сказав: «ж», — и выберете себе обмундирование.