Розділ «ЯР Роман»

Вона ще довго стояла в дверях, тоді проказала таке, що я аж здригнувся:

— Ну й собака ж із тебе виріс!

І пішла, стріпнувши головою, до хати. Згодом знову рипнули хатні двері й вийшов батько. Помулявшись хвилинку, він спитав:

— Шо, дерехторе, кае Марія, ти в поліцію записався? Чи мо', бреше?

— Яке її діло, куди я записався! — не втерпів я. — Я ж у неї не питаю, що вона робить і з ким, то хай не втручається й у моє життя. У самого є голова на в'язах.

Це було вже нечесно з мого боку — зводити рахунки з сестрою в такий спосіб, але ніхто не спробував мене зрозуміти, лише звинувачували.

— Голова то на в'язіх, а чи в голові... га, дерехторе?

Батькова шпилька геть доконала мене. Я ввійшов до хати, взяв зі столу шмат холодної мамалиги й подався на вулицю. Мамалига дерла горлянку, я давився й ковтав, тоді, не доївши, пошпурив у чийсь город. Почало смеркати, я звернув до центру й заспішив. Хай йому все на світі, навіщо ото психувати? Люди ніколи не розуміли одне одного, і коли б у кожному випадку сварилися, була б суцільна жабомишодраківка.

Це слово трохи розважило мене, я дістав кисет, зупинився й скрутив цигарку. Ми з Оленкою вже стільки не бачились, а за цей час відбулося багато подій, які стосувалися нас обох — прямо й безпосередньо. Я лапнув по кишенях, добув запальничку, але вона не горіла — кінчився бензин. Мені страшенно захотілося палити. Я озирнувся на всі боки й коло собору вгледів червоний вогник чиєїсь цигарки.

Я подався туди й ще за кілька кроків гукнув:

— Можна вас?

— Вас? — почувся голос у відповідь, і людина стала.

Я підійшов упритул:

— Припалити.

І впізнав німця Макса.

Він теж упізнав мене, і ми дивилися один одному в обличчя. Нас поділяла нужденна відстань у якихось півметра, докруж панувала тиша й темрява, містечко наче вимерло. У мене дрібно тремтіли пальці, я не бачив їх, але знав, що це так, і насилу вгамувався.

— Добрий вечір, Максе! — змобілізувавшись, кинув я. — Шпацеруєш?

Він був абсолютно беззбройним, навіть всюдисущого багнета при боці не мав, і це, певно, викликало його розгубленість.

— Я, я! — жваво проказав він у відповідь і переступив з ноги на ногу.

— Наморився за день?