Розділ «ЯР Роман»

Я розповів. Олег знову склав папірчину й кинув її насеред столу.

— Тут і залишите? — здивувався я, показуючи очима на прокламацію.

— Нічого страшного. Мені дав її Афіноґен.

Я засміявся. Досить дивним були стосунки цих двох людей.

— А Стьопи нема...

У мене аж мурашки поза шкурою полізли. Я теж саме подумав про Степана Базарного.

— Він їх чіпляв. — Олег мав на увазі листівки. Учора це казав мені й Афіноґен. Але ж не тільки Степана повезли в яр, не тільки його самого...

Я поділився раптовою думкою з Олегом. Він зітхнув:

— Не тільки Степана. Та він про них нічого не сказав.

— Як ви знаєте?

— Знаю. Степан Базарний працював із тією групою, що в поліції. З них нікого не взяли. А тих... ми їх нікуди ще не залучили. То випадково.

— Так ви залишитеся без людей, — сказав я.

— Отож-то й воно, — погодився Попович. — Треба мати й у лісі загін, щоб було куди ховатися.

— У лісі вже є.

— Це ти про Кривого?

— Його прізвище Круть. Кузьма Круть.

Олег здивувався:

— Хіба? І правда, хтось мені вже казав про це, а хто — забув... Кузьма Круть?

— Він кривий на ногу. З народження.

Мені здалося, що Попович надто довго обдумує повідомлення, але він сказав зовсім інше: