Розділ «ЯР Роман»

— По-моєму, у світі діють ті самі закони, що й у джунглях. Закон дужчого. Гралися ж ви вже раз у самостійність! А де ваша Київська управа? Німці перестріляли. Де ваш уряд? Бандера, Стецько, Мельник, хто там ще в ньому був? Де вони? Сидять? Чи й їх уже нема?

Олег широкими кроками ходив по кімнаті, топчучи газети, якесь ганчір'я та розсипані сторінки сірої брошури.

— То були нерозважливі й гарячі молодики. Ми будемо розумнішими. Знаєш, як сказав Ленін? Ви тільки не смійтеся, я не марксист, але вчитися треба... Ленін сказав, коли повісили його брата, терориста-одинака: ні, ми підемо не тим шляхом. Добре законспірована й розгалужена орґанізація й сильна армія: ось той шлях, яким підемо ми.

Він підійшов до Ганни й поклав їй руку на плече. Вона скинула його руку:

— Це неможливо.

Олег перепитав:

— Що саме? Організація? Вона вже є. Армія теж матиме свої частини по всій Україні.

— Я ніколи не могла б стати дружиною того, чиї руки занят... заплямовані кров'ю.

Олег Попович відійшов і сів на свою табуретку.

— Надто пишномовно й трохи не точно. Не думаю, щоб в Афіноґена... Він, правда, служив в енкаведе...

Ганна проказала:

— Він був на розстрілі євреїв! І цього для мене досить. Независи... незалежно від того, чи сам він...

— Не забувай, що це війна, — сказав Олег.

— Усе одно гидко.

— Я не про нього тобі кажу... Я про тебе.

Папі Ганна затулилась обома руками. Мені здалося, що вона зараз кричатиме й витиме, але Ганна Базилевич сиділа непорушно, мов кам'яна.

Попович схопивсь на ноги:

— Послухай, Нетреба! Ти колись розповідав мені про Афіноґена. Оті ваші сутички з ним. Ану, згадай ще!

Я неохоче переповів йому все, ніяково позираючи на папі Гайну, яка не виявляла ані найменших ознак цікавості й так само сиділа, затуливши руками обличчя. Олег човгай по брудній підлозі туди й сюди, двічі промовивши незрозуміле мені речення: «Так і є... Точно». І коли я закінчив, Олег сів на табурет — і знову схопився.

— Колись напідпитку він казав мені, що в Ярі мусить бути резидент гестапо. Так і є: Афіноґен думає, що це ти. — В Олега аж голос охрип од хвилювання: — І ти ще після цього відмовлятимешся?! Слухай, Нетреба, тобі там буде як у Бога за пазухою. Не жисть — малина! Погоджуйся! Ну!