Розділ «ЯР Роман»

— Угу...

— А більше він тобі нічого не розповідав?

— Нічого, а шо?

— Та... нічого, — промовив Максим, але я відчувала, що він не все добалакав. По хвилині-другій знову спитав: — Антін увесь час удома ночує?

— Еге.

— Відколи?

— Ну, як не на зміні...

Максим нахилився й почав щось креслити паличкою на землі. Я подивилась на те малювання, та в темряві не можна було нічогісінько розібрати.

— Шо ти малюєш?

Він розтер ногою поперед себе й кинув паличку за паркан собору — через голову.

— В яру знайшли поліцая, — сказав Максим трохи згодом, і я вся зіщулилась. Та він знову повернув до старого: — Отак-таки й переказав: побалакати?

Я машинально повторила:

— Побалакати...

А думала про те, що Максим недаремно пов'язав того поліцая з Антоном, просто й логічно, без жодних переходів. Значить, він про них обох і подумав разом? Голова мені пішла круга. Мої здогади підтверджував і Максим. Що він знає? Чи теж лише здогадується, як і я? Перед очима постала картина: Грицько нахилився до Надійки, Надійка розповідає про вбивство в яру, і Грицько підморгує моєму братові. А тоді й інша сцена — розмова вдома... Я тихо поспитала:

— Макси, а нашо вагонам оті... підшипники?

— Щоб колеса крутились.

— А без підшипників хіба не крутитимуться?

— Можуть од великої швидкости розплавитись осі.

Я подумала й ще спитала:

— А якщо підшипники... ну, старі?