Розділ «ЯР Роман»

У  нашому Ярі кожен куток розмовляв чи не власним діалектом. Це містечко виросло над яром порівняно недавно — років, може, з півтораста тому. Його заселяли втікачі з розгромленого Катериною Другою Запоріжжя, з Полтавщини, Чернігівщини, з-над Дніпра й Дикого поля. Наш куток звався просто Черкасами. Діти балакали в нас по-своєму, і тільки коли йшли до школи, їхні голоси потроху ламалися й однаковіли. Антось казав: «Мо-омко, до-ойте прьо-они-ка», але ми, старші, те окання вже потроху забували, звикаючи до загальноярівської вимови. Та варто було потрапити на якийсь інший куток, і ми знов опинялися неначе в чужому краї.

Мені це часто спадало на думку, коли я слухала Максима, хотілося й самій розмовляти так, але брав незрозумілий сором, і я казала, як навчили мене вдома й на наших Черкасах, — майже так, за невеличкими винятками, бо дев'ять років проходила до школи, а то час не бозна-який.

Але того вечора Максим був небалакучий, хоч він особливою балакучістю ніколи й не відзначався. Я не знала, як змирити їх із Антоном, однак мусила це зробити хоч би там що. Я почала здалека:

— Вчора взяла в тітки Явдошки жоренця.

— Мати казала.

— Ой, такі важкі, шо... Насилу на плечах дотягла.

Максим не реагував, наче й не слухав.

— Не знаю, як назад пертиму... — ще раз закинула я.

Це розраховувалося на його здогадливість; невже не скаже: я тобі допоможу. І він таки не сказав — удав глухого.

— Хоч розколюй надвоє та в дві руці бери.

Мене вже починала хапати злість. Я пригадала свої позавчорашні мандри попідвіконню в пані Ганни. Чий то голос жебонів за фіранкою? Я спитала його:

— А де ти був тоді, як я до вас приходила?

Максим одповів не зразу.

— В Олега...

Тодішні тортури вже не здавалися мені чимось пекельним і згубним, зараз Максим сидів на колодці зовсім поруч, рука в руку, і я закинула перший гачок:

— Антін казав... що побалакать із тобою...

Максим тихо засміявся.

— Чому це він так?

— А він уже на тебе не сердиться, — вискочила я не моргнувши, хоч ті слова казав не брат, а його синочок, Антось.

— Так і сказав? — Максим скосував на мене.