Розділ «ЯР Роман»

— Шо тоді? Шо тоді? А ти шо казав?

— Та я хіба той... Я нічого...

Чутка того ж дня зі швидкістю блискавки облетіла містечко.

Максим знав про все це від матері. З дому він не виходив — цілий день висидів у густому садку, намагаючись читати Бальзака. Та думки великого француза, не затримувалися в голові, бо не міг дати раду й власним. Своє становище Максим порівнював зі становищем людини, яка лягла спати після пишного бенкету з нагоди Грюнвальдської перемоги, а вранці їй кажуть: схаменіться, добродію, ми вже й Махна та Врангеля розгромили! Якщо інші готувалися до цього дня місяцями, то він довідавсь про ситуацію на фронтах лише вчора.

Мати никала містечком, розпитуючи людей, які повернулися чи з полону, чи з окопів. Десь там у неї донька, і син із зятем, — може, хто бачив або чув про них. За чоловіка вже не було й мови. І щоразу мати приносила додому свіжі новини.

— У райвиконкомі тепер, кажуть, буде райсовет, а якась управа, чи що б то. Грицько Луценко тепер там за присідателя. — І починала бідкатися: — Боже-Боже, таке невидиме було, що й голосу його не чуть, а це вже лається на людей.

Смерком вона принесла ту новину про розпуск колгоспів, сказала й сіла поряд на лавці. Максим відчував, що мати збирається щось поспитати в нього, так вона завжди підсідала до батька, але не виявляв цікавости. Стара ж, посовавшись, і справді озвалася:

— Чуєш, Максимочку, мо', я піду до Луценка, щоб оддали нашу кобилу, га? Її в армію не той... не білізували...

Максим від подиву не міг утриматись:

— Нащо вам та шкапа здалася!

Чалій, яку батько в тридцять другому здав до колгоспу, вже тоді не можна було дати іншої назви, а відтоді минуло ще дев'ять років.

— А так. Хай буде. Люди ж розбиратимуть своє, то й ми... А прийде батько — на чому їздитиме?..

На саму згадку про чоловіка їй мов заціпило, та думки з голови вона не викинула. Прокинувшись уранці, Максим не побачив матір удома. Прийшла десь аж ополудні, сумна й розгублена, і весь час уникала дивитися синові у вічі. Максим удавав, ніби нічого не помічає, і чекав, що буде далі.

Стара сказала це аж по вечері, коли син, скрутивши з календаря цигарку, збирався знову до свого сідала в садку.

— Каже: громадські господарства!

Максим спершу не второпав:

— Хто каже?

Мати сердито буркнула:

— Та хто ж! Бугро... бургомистер. Він тепер бу... бургомистер!

— Хто, мамо?