Розділ «ЯР Роман»

Я хотів був розповісти про те, що в батька тепер немає руки, що він дуже постарів і нишком плаче за Петром, але потім знову згадав Олегові слова, і рушаючи далі, кивнув Єсохвадові:

— Дивіться мені, діду, як німці впіймають, не допоможе вам і та довідка, повісять на першій осиці.

— Хоб їх догори ногами повіхало, — проказав старець, як завжди вимовляючи «х» замість «ш».

Я реготнув і розтанув у темряві. Небо було хмарне й тягло дошкульним, ще не літнім вітром, та Оленка нетерпляче виглядала мене біля хвіртки.

— Висю-висю на воротіх, а тебе нема й нема, — поскаржилась дівчина й притислася до мене твердими грудьми.

Я оновив її за стан і потяг ближче до хати, на всиджену вже призьбу. Оленка пішла за мною не дуже охоче.

— Ти чого? — зупинився я.

— Та-а, — протягла вона, тоді знехотя пояснила: — Антін сьогодні щось сердитий.

Ми пошаруділи між кущами смородини в садок, але згодом засіявся дощ, і мусили-таки йти до хати. Усередині горів каганець.

— А, затьок прийшли? — зустрів нас Антін. — Чого ж це ви в хату?

— Чого б не прийшли, а не для того, щоб ти знову про свого Кривого натякав, — усміхнувся я, прогладжуючи покропленого дощем чуба, але мені й самому здалося, що в голосі моєму більше роздратування, ніж усміху.

— Антоне, чого ви вп'ять заводитеся? — Оленка немов і не знала інших слів.

— Нехай слухає! — наставницьки промовив Ягола. — Знає, в яку, повідіму, сім'ю йде.

Я скипів:

— А що мені знати! Я тобі ніколи зла не заподіяв, а ти мене тоді на отій станції зрадив...

Я й сам не зчувся, як те слово злетіло мені з вуст, але тепер було вже пізно шкодувати. Я чекав, що казатиме Ягола, бо, зрештою, це й досі лишалося між нами нез'ясованим, а так далі терпіти не можна було.

— Ти тоді міг мене врятувати, а сказав що тамбовський вовк мені земляк.

— І сказав правильно. Прочім, я й не знав, що ти втік з лагера. І скажу вам більше: германець напав і всяке-таке могло буть. Один казав: береженого й Бог береже. Хто тебе знав...

— Береженого Бог береже, а мене більшовики збиралися до бантини причепити.

— За що?