Розділ «ЯР Роман»

— Я ніколи не состояв у партії, — озвався Антін.

— А Сталіна виглядаєш.

— Хіба Гітлер кращий? — усміхнувся зовсім щиро Ягола й повторив: — Кращий?

Я не хотів стверджувати цього й сказав інше:

— Я думаю про те, щоб краще було Україні.

— Ти, повідіму, просто боїся, та й годі.

— Скільки мільйонів українців виморив Сталін у тридцять третьому? Забув?

— То була голодовка.

— Її сталіністи зробили! А в тридцять сьомому? Скільки — забув?

— Стіки не є, стіки й є. Всякі троцькісти-перетроцькісти. І скажу вам більше: може, ще й мало їх Єжов...

— А тоді й самого Єжова?

Антін мовчав, останню проблему він ще й сам не встиг для себе розв'язати, і тепер, певно, пошкодував, згадавши те ймення. Він розізлився:

— Шо ти мені Єжова пхнеш! Вобще й узагалі всьо правильно. Мало вас давили!

— Кого?

— Вас! Он скіки навилазило з усіх шпаринок. Наволоч! Усі, і оті твої кориші, і ти сам!

— Я-а?

Мені аж подих перехопило, потьмарилось в очах, я пошукав рукою підпори і сперся на одвірок.

— І та твоя простітутка рудокоса, що ти з нею спав!

— Ах ти ж... Аж ти ж...

— Іди до неї, чого моїй сестрі голову задурюєш! І скажу вам більше: я тобі ноги поперебиваю, якщо ше сюди прийдеш!