Розділ «ЯР Роман»

— Та хто: та-ато!

Килина дала дочці по спідничаті:

— А тобі не повилазило? Я т-тобі!..

За два тижні Килина переказала малою, щоб Йосип прийшов додому — обіпре, але дитина прийшла без батька.

— Вони са-амі перуть.

— Хто? Батько?

— Та ні. Оті-о тітка, а тато сидять на печі голі.

Ще за тиждень Килина переказала Йосипові, що завтра треба косити ячмінь, але дівчина знову повернулася сама.

— Вони сидять на покуті в новому костю-умі, а на ногах черевики: червоні-червоні й риплять.

Так бідолашна Килина сама й косила, і в'язала, і в полукіпки складала, і почала вже звозити. Коли ж ізбігли два місяці, вона послала доньку:

— Скажи батькові, хай іде вже додому.

Мала збігала й повернулась:

— Вони кажуть, я не хо.

— Як то «не хо»?!

— Не хо...

Дочекавшись вечора, Килина сама пішла до лікарки. Та збиралася їхати додому, вже сиділа на валізках, чекаючи фурмана. Килина стала тягти чоловіка, та він раптом уп'явся ногами й руками. Хоч скільки лаяла його, скільки просила, він так і не згодився повернутись додому. Коли підкотив однокінний візок, Йосип сів у нього й разом із лікаркою поїхав до станції, убраний, мов київський прикажчик, гарний і ще молодий.

Затискаючи в спітнілій долоні чесно зароблені гроші, обливаючись рясними слізьми й кленучи докторшу, Килина поплентала додому.

Аж через дванадцять років повернувся Йосип у Яр, але не застав у хаті нікого, крім чужих котів. Жінка й син ще позаторік повмирали з голоду, а дочка лишилася жива, та нещодавно вийшла заміж і кудись поїхала: чи то на Далекий Схід, чи до Казахстану — ніхто до пуття не зміг і сказати. За ці роки в Йосиповому житті сталося багато змін: померла лікарка, її ж нащадки вигнали його на вулицю в чому був. Йосип кинувся влаштовуватись на роботу, але од важкої давно відвик, а легшої, як на свої вже немолоді літа, не знав.

З рік чи й більше він бурлакував із різними волоцюгами по вокзалах, тоді випадково прилаштувавсь у вбогому монастирі конюхом, а коли братію розігнали, вирішив повернутися додому, згадавши Килину та дітей. І прибув до Яру в довгому чернечому підряснику і з новим ім'ям, яке одержав у монастирі. Та оскільки слово Іосафат вимовляти довго й незручно, його й перехрестили на Єсохвада.

Але це вже не був отой покірний і вайлуватий Килинин чоловік. Роки бурлакування зробили своє. Кумедну історію Єсохвадового життя знав увесь Яр і навколишні села, де він років шість жебракував після далеких мандрів. Максим же почув про це зовсім недавно, хоч знав діда не перший рік. Потім їм з Оленкою розповідала Єсохвадову одіссею Паша.