Розділ «Одні»

— А його справді найбільше з-поміж усіх вас кинули? — спитав цікавий Михась по дорозі до їхньої останньої оселі у конвоїрів.

— Кинули не його, а ще його батька, — відповів один з них.

Лесь з Михасем лежали зв’язані на застеленій соломою долівці стодоли і відсапувалися. Декілька годин вони билися над тим, аби якось послабити мотузку, якою були зв’язані, але все намарне. Отже, залишалося лише лежати і чекати смерті.

— Михасю, чуєш, як ти думаєш, чи далеко залишилося до України? — спитав Лесь.

— Не знаю.

— Погано, що не знаєш. Я зараз подумав — у нашому містечку є кладовище, а на ньому майже третину займають могили з такими самими, як у мене, прізвищами, а моєї могили там вже не буде…

— Слухай, а розкажи мені за ту Україну. Якою вона була в твій час?

Лесь на хвилю закрив очі, потім почав:

— Вся в пшеничних полях. Уявляєш — їдеш день, другий, а навколо все жовтіють лани.

— І більше нічого?

— Звичайно, ні. По полях то тут, то там стоять яблуневі сади.

— Прямо в пшениці? Та такого, ж не може бути!

— Не перебивай. В Україні було саме так. Було багато чого. От їдеш ти дорогою поміж хлібів, якщо побачить тебе хтось з селян — зніме бриля — на поле у нас всі тільки в брилях та в полотняних сорочках з вишиваною стьожкою виходять — і обов’язково помахає тобі, хоч ти для нього абсолютно незнайомець.

— А для чого ж йому махати?

— А тому, що він українець, і ти українець, а навколо хліб достигає, яблука червоніють і сонце світить. Отому часто не тільки привітає, а ще й до столу запросить. А там меди, горілка, обов’язково величезний коровай подадуть. І їси, скільки хочеш. А потім підеш у вишневий садок відпочити. Там і заснеш під солов’їний спів, тому що обов’язково в кожному садку хоч один соловейко та буде. Інакше над господарем всі сусіди кепкувати будуть — чому це раптом у його садку та немає соловейка.

— Розкажи ще щось… Про жінок розкажи.

— Жінки у мій вік були всі красиві. Були високі, мали білі зуби і високі білі груди. Гордо дивилися та могли й низько вклонитися. Прекрасні жінки, щедра земля, мужній і лагідний народ — отака була країна!

— Прекрасна казка.

— Чому казка?

— Та тому, що якби все дійсно було так прекрасно, як ти мені розказував, то хіба був би зараз оцей весь блуд?