Розділ «Одні»

— Так, і зараз десь повинна бути столиця.

— Столиця — чого?

Лесь трохи здивовано глянув на діда — в його голосі йому вчулася іронія. І раптом до нього дійшов зміст дідових слів — а дійсно, столиця чого? Ні держави, ні нації — одні клани.

— Столиця всіх кланів, — за нього відповів Михась.

— А, ну якщо так, то не знаю. Звідки дідові знати, де столиця всіх кланів! Колись дід знав інші столиці, а тепер — що ж поробиш, коли дід такий старий.

— Скільки ж дідові років? — спитав його Лесь.

Дід не відповів, лише уважно глянув на нього.

— Ти мені когось нагадуєш, — сказав він.

Лесь уважно придивився до нього. Так, і він вбачав у цьому старому чоловікові щось давно знайоме.

— Твого батька, хлопче, випадково звали не Лесем? — раптом спитав його старий.

— Так, мого батька справді звали Лесем, — майже машинально збрехав — його ж напевно шукають! — Лесь. — На жаль, він недавно помер.

— Отак і побачилися, — похитав головою старий. — А я його в молодості добре знав — вчилися разом. Потім він поїхав десь за кордон, а я хотів щось змінити, тому і залишився тут… вірніше там, — старий непевно махнув рукою — а власне, я… — тут він якось винувато посміхнувся — точно і не знаю, де тепер Україна. Словом, я щось хотів змінити, але нічого не вийшло. Сам не знаю чому. Не вийшло і все… — Старий задумався. Потім, по задумі, сказав: — Може, твій батько правильно зробив, що виїхав — він завжди був більшим реалістом. Є речі, які не можна змінити — хоч голову розбий.

— Не думаю, щоб він був більшим реалістом, ніж ви, — сказав Лесь.

— Але ти вже інший, — промовив старий. — Звичайно, ти вже знаєш набагато більше, ніж твій батько — тепер усі без жодних ілюзій — вони залишилися в минулому.

— Без жодних ілюзій… — повторив за ним Лесь.

— Так ви не знаєте дорогу на столицю?

— Я навіть не знаю, столицею чого вона тепер має бути, — відповів дід.

— Ясно, — сказав Лесь.

Він зібрався був уже прощатися, поки цей старий не задав ще якихось питань, — звичайно, за Лесем полювали і в щось ув’язувати старого йому не хотілося, але раптом він ще раз звернувся до старого:

— Зніміть свої постоли.