Розділ «Частина 3»

Нижче йшов текст дрібнішими літерами, проте сфокусувати на ньому погляд не вдавалося. Заважала вібрація автомобіля, що через ногу агента передавалася на планшет. Утім, дещо я все ж помітив. Зліва під фотографією червонів напис: eliminated[50].

— Притримай кермо, — попросив Ґарет.

Ліза зосереджено кивнула й поклала ліву руку на кермо. Джонсон підніс планшет до очей і, насупившись, пробіг очима текст. Потім різко озирнувся на мене:

— Яке друге ім’я, що ви назвали?

— Альваро Льйоренте. На початку подвійне «ел».

Джонсон кивнув, надрукував ім’я й повторив запит. Система миттєво вивела на екран потрібний профайл. Я витягнув шию. З фотографії на мене зухвало щирився лисий здоровань із жовтими зубами та підплилими кров’ю витрішкуватими очиськами. Жирові складки, неначе здохлі змії, грубими кільцями огортали колоноподібну шию. Щоки, вилиці, скроні та лоб здавалися фіолетовими від витатуйованих візерунків. Із написів розрізнив небагато: праворуч від фото — ALVARO LLORENTE, Cártel de Tijuana, під фотографією — eliminated. Також ліквідований.

— Що там? — запитала Ліза, не знімаючи руку з керма.

— Це бійці Тіхуанського наркокартелю. Обоє загинули під час спецоперації біля Сан-Хуан-де-ла-Коста. Льйоренте застрелив снайпер, Медран отримав поранення в шию та помер до надання допомоги.

Джонсон узяв кермо у свої руки. Ліза повернулася до мене.

— Звідки вам відомі ці імена? — ще не дочекавшись відповіді, жінка глянула на Тео. — Ваш син?..

Я знизав плечима:

— Перед викраденням Тео хтось на моєму ноуті шукав інформацію про федерала, якому було надіслано попередження про теракти у Вашингтоні. Я виявив записи в історії Google. Перед вильотом вирішив більш детально вивчити історію пошуку й натрапив на цих двох, Медрана та Льйоренте, проте уявлення не мав, що вони наркоторговці. Інформацію про них намагалися знайти за день після стрілянини в бухті біля Сан-Хуан-де-ла-Коста.

Ліза переводила погляд із мене на сина й назад. Теодора наша розмова не цікавила. Він тримав спину рівно, ліву руку — на підлокітникові й без особливої цікавості спостерігав за деревами на узбіччі. У такій великій машині хлопчак здавався особливо маленьким.

Ми промчали повз трирівневу розв’язку — одна дорога промайнула попід нами, ще одна, трохи далі, естакадою вигиналась над трьома смугами I-795. Знаки вказували на наближення до Рейстерстауна[51], проте будівлі не проглядалися.

— Запитів було п’ять, — продовжив я, — й у мене склалося враження, наче той, хто шукав інформацію про мексиканців, хотів переконатися, що вони мертві.

Ґарет Джонсон пирхнув і похитав головою. Я зустрівся з його очима в дзеркалі заднього огляду. «Нібито те, що відбувалося до цього, тебе не бентежило».

— Чому ви так вирішили? — промовила Ліза.

— Я бачив запити на кшталт diego medran dead, san juan de la costa firefight.

Ліза та Ґарет обмінялися поглядами.

— Треба поговорити з Норвудом, — сказала американка.