Розділ «Частина 3»

— Можемо прогулятися, — запропонувала американка, — до готелю рукою подати. Ґарет відвезе ваш вантаж.

Я не заперечував. Узяв Тео за руку, й ми закрокували на північ, залишаючи висотки за спинами.

Через п’ять хвилин дісталися до Вест-Маунт-Вернон-плейс, де повернули наліво, опинилися на Катедрал-стрит і, перетнувши вулицю, вперлись у багатоповерхову цегляну будівлю з написом WYNDHAM над центральним входом.

— Ваш готель, — сказала Ліза.

Ми вступили досередини. Біля рецепції Ґарет Джонсон про щось розмовляв із дебелим чоловіком із рудим, ретельно зачесаним назад волоссям. Обидві мої сумки стояли біля їхніх ніг. Ліза, побачивши рудого, здивовано підняла брову:

— Оу…

— Хто це?

Торнтон не відповіла. Оминувши мене, наблизилася до чоловіків. Здоровань побачив її та, вищирившись, ступив крок назустріч.

— Чудовий вечір, Лізо!

— Що ти тут робиш?

Я тримався віддалік, розглядаючи незнайомця. Важка, із по-бульдожому обвислими щоками голова здавалася завеликою навіть на плечах громіздкого, наче ведмежого тіла; блідо-жовтуваті, немов виліплені з тіста очі ховалися глибоко під навислими надбрівними дугами; а з-під світлих, схожих на варені молюски губів, що різко контрастували із червоною шкірою, пробивалися жовті зуби.

— Мені що, не можна побачити людину, яка ледь не схопила за яйця самого Серхіо Вігліоне?

У кутиках його губів біліли пуп’янки слини.

— Боїшся втратити роботу? — глузливо видав Ґарет.

Ліза Торнтон мовчала. Рудий нарешті встромив погляд у мене, посміхнувся:

— У вас є знайомі чи родичі в Мексиці?

Його виставлена вперед щелепа нагадувала екскаваторний ківш, прикрашений парою крихітних, схожих на зів’ялі квітки вух. Я задивився на його подібні на жовту крейду зуби та не відповів. Не знав, що відповідати.

— Він, на хрін, не говорить англійською? — рудий ображено зиркнув на Ґарета.

— Він говорить краще за тебе, — озвалася Торнтон.

Я підійшов достатньо близько, щоб розгледіти веснянки й темні печінкові бляшки, що рясно вкривали його обличчя — від щік аж до скронь. Складалося враження, ніби хтось розмахнувся й ляпнув пригорщу бруду просто йому в обличчя.