Розділ «Частина 3»

— Що це?

— Американська сім-карта.

Кивнувши, я взяв пакунок. Передаючи, Ліза затримала його на мить довше, ніж це того потребувало.

— Я рада, що ви приїхали, — сказала вона.

На одному з рівнів велетенської багаторівневої стоянки, що підпирала аеропорт імені Тарґуда Маршалла із заходу, біля масивного Chevrolet Suburban чорного кольору піджидав Ґарет Джонсон. Чоловік привітався зі мною за руку, зміряв зацікавленим поглядом Теодора та допоміг закинути сумки до неосяжного багажника. Ліза зайняла переднє сидіння, ми з малим — заднє. Невдовзі після дев’ятої вечора Suburban, загарчавши потужним восьмициліндровим двигуном, вирушив зі стоянки. За кілька хвилин позашляховик звернув на балтиморсько-вашингтонську автостраду та помчав до центру Балтимора.

Ліза Торнтон обернулась:

— Будинок, де ви житимете, вже готовий, але оскільки він за містом, то план такий: ми всі разом вечеряємо, після чого веземо вас до готелю, де ви сьогодні ночуєте. Вже ніби не година пік, але дороги на виїзді все одно забиті, а я не хочу, щоб після трансатлантичного перельоту ви застрягли в заторі де-небудь на півночі Балтимора.

— Ми їдемо до Балтимора? — я зиркнув на неї.

— Так.

— Чому не до Вашингтона?

Американка на хвильку задумалась.

— Бо ваш будинок біля Балтимора, та й більшість часу ми проводитимемо в Балтиморі. Завтра після сніданку все покажу.

Зовсім швидко ми опинилися в місті, і на півночі забовваніли багатоповерхівки даунтауна. Видовище зачаровувало. Із ледь роззявленим ротом я спостерігав, як масивний автомобіль викотився на шосе І-95[45] і майже відразу однією з гілок немислимо переплутаної трирівневої розв’язки попрямував наліво — на північ.

Праворуч, позаду та просто під нами розкинулася Чесапікська затока. Сонце зайшло, й вода здавалася пофарбованим у темне металом. Попереду громадилася стіна із хмарочосів, горішні вікна яких ще втримували на собі останні відблиски сонця.

Тео із цікавістю витягував голівку. Я взяв його на руки й посадив на коліна, щоб він краще бачив.

— Цікаво?

Малюк закивав.

— Бачите он той, найвищий? — Ліза показала рукою на сіро-коричневу квадратну в плані будівлю, єдиними виразними ознаками якої були висота й схожі на амбразури вікна. — Це сорокаповерховий Transamerica Tower. За ним трохи менший хмарочос із верхівкою у вигляді усіченої піраміди — це тридцятиодноповерховий Commerce Place. А та будівля в стилі арт-деко — це Bank Of America, хоча банків там давно немає, будівля житлова.

Ми проскочили кілька кварталів на північ, після чого Ґарет Джонсон узяв направо на Вест-Малберрі-стрит і невдовзі зупинив Suburban біля невеликого, розташованого у напівпідвальному приміщенні італійського ресторану Sotto Sopra. Їжа була смачною. Ми повечеряли пастою, запиваючи її недорогим вином. Теодор без умовлянь ум’яв повну тарілку.

О десятій Ліза Торнтон розрахувалась, і ми повернулися на вулицю.