Розділ «Частина 3»

— Йому подобається «Ніндзяґо», — сказав я. — Знайдіть йому на YouTube. Не обов’язково мультики, можна про конструктори, а далі він уже перемикатиметься серед рекомендованих відео.

Кремезна білявка підтягнула до себе ще один стільчик. Я вмостив на нього Теодора та погладив його по голівці. Малюк мовчав.

— Я недовго, — запевнив я й на порозі озирнувся. Хлопчак сидів, викрутивши голову заледве не на 180°, і мовчки проводжав мене поглядом.

Завдяки трьом широченним, на всю стіну, вікнам лабораторія, куди привів мене Енді Далтон, здавалася значно більшою, ніж була насправді. Коло підвіконня стояв стіл із комп’ютером і лотками для паперів, на стіні навпроти висіла інтерактивна дошка. У глибині стриміла химерна конструкція, яка складалася зі схожого на стоматологічне крісла з металевими опорами для ніг і півдесятка моніторів з екранами різного розміру. На кріслі, неначе скальп якогось робота, лежав гумовий шолом зі жмутком тонких чорних дротів, що відходили від його нижньої частини.

— Учора весь день думав, що вам розповідати, — почав американець, скидаючи жакет. — Непросто втиснути у півгодинну лекцію все напрацьоване впродовж трьох років. Зрештою вирішив спочатку показати, а потім пояснювати. Так буде легше.

Він накинув халат, підійшов до стола та захопив із лотка біля монітора кілька аркушів із кольоровими малюнками. Вказав рукою в бік крісла.

— Надягайте.

— Що надягати?

— Гумовий шолом з електродами. Натягніть його на голову.

Я підозріло зиркнув на американця.

— Це цілком безпечно, — смикнувши краєчками губів, зауважив Далтон.

— Усі лікарі так кажуть.

Я підступив до крісла й узяв те гумове чортзна-що до рук. Шолом був важким, відчувалося щось заховане в гумі. Щось металеве. Далтон наблизився до мене, нетерпляче виблискуючи очима з-під рідких брів:

— Ну?

Притримуючи рукою дроти, я обережно насунув шолом на голову. Поправив волосся, глипнув на американця.

— Не тисне?

Важкі дроти пригинали голову донизу, та особливого дискомфорту це не викликало.

— Ні, нормально.

— Чудово! — і доктор Далтон розклав переді мною аркуші.

Усього їх було чотири: Велика червона пляма на Юпітері[56], єнот, що тримає в руках шматок яблука, сфотографований крупним планом бедрик на ромашці й Кеті Перрі на червоній доріжці в чорному платті з глибоченним вирізом — звичайні, що нічим особливим не вирізняються, фотографії з Інтернету. Далтон натиснув кілька кнопок під екранами. Під кріслом щось рівномірно загуло, а монітори почали один за одним спалахувати.