Розділ «Частина 3»

— Що ви знаєте про те, як ми, люди, бачимо?

— Не розумію.

— Ну, як у голові — тут, — доктор постукав пальцем по лобі, — формується картина світу, що нас оточує.

Я стенув плечима. Мені здавалося, що запитання більше стосується філософії, ніж нейрофізики.

— Не знаю.

— Гаразд, — Далтон кивнув із таким виглядом, наче нічого іншого й не очікував, — тоді поясню на пальцях. Отже, все, що є в цій кімнаті, — американець обвів рукою лабораторію, — всі речі, відображені вашою свідомістю, ви бачите тому, що на них падає світло. Ось цей стіл, мій комп’ютер, операційний стенд, стільці, стіни, стеля — їх видно, бо вони освітлені. Світло надходить звідси, — Далтон показав на вікна, — надходить від комп’ютера, надходило б від ламп під стелею, якби їх було ввімкнено, тощо. Якби за вікном стояла беззоряна ніч і я вимкнув освітлення, всі ці предмети зникли… е-е… тобто зникли б із вашої свідомості. Це зрозуміло?

— Так.

— Чудово. А тепер: що таке світло? Це діапазон електромагнітного випромінювання, який здатні сприймати очі людини. Розумію, що це, мабуть, складно осягнути неспеціалісту. Скажу простіше: світло — це така сутність, яка поширюється у просторі як хвиля, але поглинається і випромінюється окремими часточками, фотонами. Вам важливо запам’ятати, що світло, яке падає на об’єкт, взаємодіє з ним не як електромагнітна хвиля, а як потік фотонів.

Я кивнув. Він правив далі:

— Отже, я бачу свій стіл, бачу вас, бачу крісло під вами, бо фотони відбиваються від них і потрапляють мені в очі, — Далтон підніс указівний палець до ока. — Фотони подразнюють клітини моєї сітківки, що вистилає внутрішню частину кришталика, після чого зорові рецептори перетворюють енергію фотонів на нервові імпульси. Далі інформацію — а нервові імпульси, безперечно, несуть у собі інформацію — зоровими нервами через середній і проміжний мозок отримують зорові зони кори головного мозку. Фактично, фотон передає оку інформацію про стан окремо взятої точки простору, тієї точки, з якої він надійшов. І попри те, що клітини людського ока складні, ця інформація досить примітивна. Вона стосується лише кольору та яскравості точки. Ну, і ще переміщення, якщо об’єкт у полі зору рухається. Тобто якби ми перехопили згенерований зоровими клітинами сигнал ось тут… — Далтон пробігся пальцями по клавіатурі — й на цифровій дошці справа від мене з’явилося зображення людського мозку. Потому взяв цифрове перо й, утримуючи грифель за міліметр від планшета, домалював стрілку, що вказувала на зоровий нерв, — на початку зорового нерва, то ми б одержали приблизно таку картинку.

Далтон щось натиснув на клавіатурі. Зображення мозку зникло, натомість з’явилась абстрактна картина — хаотичний набір різнобарвних крапок і кіл.

— Безладна мішанина рухливих цяток різного кольору та відмінної інтенсивності, — прокоментував учений, — це те, що в буквальному сенсі бачать наші очі. Але нервові імпульси не зупиняються на зоровому нерві. Вони йдуть далі, до кори, де закодована в них примітивна інформація обробляється. І тут починається найцікавіше. Після оброблення вінегрет із яскравих, але беззмістовних цяток перетворюється в безумовно осмислене зображення, в майже завжди недвозначну картинку, що дає нам 90 % інформації про навколишній світ. Я досліджую це більше ніж десять років, але досі не можу позбутися відчуття, що це якась магія. Подумайте тільки: відразу за моїм оком ви є набором плямок і лише в корі перетворюєтеся на людину. Так, я бачу, що ви людина, відрізняю вас від портрета чи фотографії, — він підняв перед собою цифрове перо, — відрізняю вас від ось цього пера, розумію, що перо знаходиться ближче, а ви, відповідно, далі, ніж перо, та ближче, ніж, скажімо, операційне ліжко, на якому ви щойно лежали. Це дивовижно, хіба ні, пане Белінськи? — він раптом по-дитячому ніяково всміхнувся. — Я, мабуть, забагато про це розказую. Найважливіше, що ви маєте збагнути: робота моєї системи ґрунтується на імітації того, як зорова зона кори головного мозку перетворює потік примітивних електричних імпульсів на об’ємну картинку всередині нашої свідомості. Тобто я не намагаюся розкодувати, яким чином мережа із сотень мільйонів нейронів обробляє електричні сигнали. Цей механізм є результатом сотень мільйонів років еволюції, та я гадаю, що мине ще багато десятків років, перш ніж хтось принаймні спробує його розшифрувати. Я лише навчаю програму імітувати це розкодування: брати імпульси та відображати на екрані комп’ютера те, що зорова кора вибудовує у свідомості.

— Як навчаєте?

Енді Далтон почухав пальцями підборіддя:

— Ви чули коли-небудь про машинне навчання або системи розпізнавання візуальних образів?

— Ні.

— Штучні нейронні системи[57]?

— Я лінгвіст, пане Далтон.

— О’кей, — він забарабанив тонкими пальцями по столу. — Машинне навчання — це математична дисципліна, частина теорії штучного інтелекту, яка займається розробленням методів навчання штучних систем. Тобто це теорія, яка показує, як зробити так, щоби штучна система, наприклад, комп’ютер, навчилася аналізувати приклади та робити узагальнення, ну… — помітивши, як скляніють мої очі, він розсерджено змахнув рукою, — навчилася генерувати досвід, витягуючи із цих прикладів знання. Можу сформулювати ще простіше, та пробачте за каламбур: машинне навчання — це наука про те, як навчити машину вчитися.

Я повільно поводив головою з боку в бік, показуючи, що не розумію. Пальці Далтона потягнулися до підборіддя.