Розділ «Частина 2»

Я підвівся, підступив до найближчого крісла-мішка та гепнувся в нього, випроставши ноги. Серце несамовито калатало. Мені не вдавалося впоратися з астматичним хвилюванням.

Добре, що нікого поруч не було. Прикусивши щоку, я відшукав номер Єви й натиснув на «Виклик». Залунали довгі гудки. Я втискав телефон у вухо, аж поки в динаміку не прозвучав трафаретний голос операторки: «На даний момент абонент не може відповісти. Зателефонуйте пізніше або…» Я обірвав виклик і відразу зателефонував знову. Дружина не відповідала.

Я запевнив себе, що для тривоги немає підстав. Точніше спробував запевнити. Можливо, на телефоні ввімкнено безгучний режим, і Єва просто не чує. Удома ми мали стаціонарний телефон: апарат залишився від мами та припадав пилюкою на підлозі в залі за одним із крісел. Я напружився, пригадав номер і швидко набрав його, не забувши додати код Рівного.

+380362229840

Пішов виклик. Я став рахувати гудки. Один, два, три… вісім, дев’ять… чотирнадцять, п’ятнадцять… Після двадцятого я більше не міг усидіти на місці. Скочив на ноги, відіпхнув крісло-мішок і заметався вздовж вікон ігрової кімнати. Це вже не смішно. Хтось — чи Єва, чи Тео — мав би зняти слухавку. І тут наче тонке скло тріснуло та розсипалося на скалки в моїх грудях. Теодор. Дика непоясненна впевненість огорнула мене: щось сталося з Тео!

Я натиснув «Відбій» і ще раз зателефонував дружині на мобільний. Цього разу вона відповіла.

— Алло. Ти чого?

— Ти де?

Секундна пауза, під час якої я розчув шум машин і характерне шарудіння вітру. Мій кадик смикнувся, витиснувши з горла нечленороздільне «квумк». Шум машин і характерне шарудіння вітру.

— Я… — голос нерішучий, розгублений, — вибігла на хвилинку до «Нової пошти».

— ЩО ЗА ХЕРНЯ?!! — гарикнув я в телефон.

— Чого ти стартуєш? Я замовила собі нове плаття, мені прийшло смс і…

На секунду в мене відібрало мову. Єва замовила плаття через Інтернет, після того як колектори з УкрСиббанку розіслали всім нашим друзям повідомлення про заборгованість? Однак довше замислюватися над цим я не міг.

— Де Теодор?

— Удома.

Я похолов. Тепер холодним було все моє тіло, навіть волосся на голові.

— З ким?!

Пауза. І знову шарудіння вітру. Зрештою Єва дуже тихо проказала:

— Сам.

— Блядь. Я тебе вб’ю, — останні слова я ледве видушив із себе. Мене трусило — від несподіванки, від гніву й іще, безперечно, від пекучого переляку. Щось страшне, непоправне трапилося з Теодором. Не знаю чому, але я в цьому не сумнівався. — Я тебе, на хрін, зарию.