Розділ «Частина 2»

— Вона зараз зателефонує, — пробелькотів супервайзер. — Тобто мені здається, що…

— Я з’ясую, Чедвіку.

— О’кей, о’кей.

Я відвернувся та відійшов у куток. Чедвік Босман переступав з ноги на ногу, кілька разів нервово підносив долоню до лиця, тягнучись пальцями чи то до рота, чи то до підборіддя, але щоразу зупинявся, не торкаючись обличчя, а тоді, втиснувши голову між пліч, залишив ігрову кімнату. Упершись спиною в одну з металевих опор, що ділили панорамне вікно на секції, я не відводив очей від затиснутого в долоні телефона й чекав. Жар то спадав, то посилювався. Неспокій переброджував на страх, від якого м’язи живота дерев’яніли, а шкіру довкола хребта пощипувало від холоду — відчуття виникало таке, нібито мій тулуб загортали у вологу марлю. Я вже знав, хто телефонуватиме, знав, що нічого доброго від тієї розмови не варто очікувати, й основне — я ледь не задихався від поки що розмитого, але безперечно реального передчуття, що все це якось пов’язано з моїм малим. Через хвилину після того, як Чедвік Босман зник за скляними дверима, смартфон ожив. Спочатку ввімкнулася вібрація, потім на екрані висвітився напис «Вхідний виклик», а нижче під ним — «Невідомий номер». Я торкнувся пальцем кружечка із зеленою слухавкою і приклав телефон до вуха.

— Алло.

— Мироне?

— Так, — я впізнав її. Впізнав із півслова.

— Це Ліза Джин Торнтон.

— Я вас слухаю.

— О боги, чому ви не відповідаєте? — американка здавалася розлюченою та наляканою водночас. Мені стало геть паскудно від думки, що мало трапитися, щоб примусити її голос звучати саме так.

— Мені не висвітився ваш номер, мій телефон…

— Де ви? — перервала вона.

— На роботі, в Zoom Support. А що?

— Хто у вас удома? Хто на цей момент за вашим домашнім комп’ютером?

— Я не… — спину ще дужче пробрало морозом, хоч до обличчя підступила чергова хвиля жару. Отак я й почувався: верхня частина грудей, шия й обличчя палали, а шлунок і все, що нижче, стискалося від замогильного холоду. — Моя дружина… там лише моя дружина, — я знав, що це не так, із Євою був Теодор, але вирішив про це не казати.

— Півгодини тому надійшов новий лист, — рубонула Торнтон.

— Що?!

— Півгодини тому з вашої поштової скриньки надіслано нове попередження.

— Бляха, знову?

«За що? — подумав я. — За що мені це все?»