Розділ «Частина 2»

— Так, тільки цього разу не на офісний мейл, а на приватну скриньку одного із вашингтонських агентів.

— Про що лист?

— Про заплановані Ісламською Державою теракти у вашингтонському метро.

— Це неможливо. Вдома лише моя дружина. Лізо, вона до цього не причетна. Вона в Америці ніколи не була. Я не впевнений, чи вона взагалі здогадується, що таке Ісламська Держава!

— Лист не завершено.

Я наморщив лоба:

— Не розумію.

— Обірвано посеред речення. Таке враження, наче хтось завадив його дописати. Припускаю: щось примусило автора поквапитися. Він попередив про заплановані на сьогодні вибухи в метро, назвав національності, але не вказав імен нападників, не завершив перелік станцій, які слугуватимуть цілями.

— Чому ви впевнені, що він мусив їх назвати?

— Бо в попередньому повідомленні він не назвав лише кольору очей тих довбаних наркодилерів! — американка кричала. — Лист обірвано, і я переконана: тому, хто його писав, відомо більше. ФБР починає діяти, але ми оперуємо лише приблизним часом атак. Нам потрібно більше інформації, треба імена нападників.

Ноги не тримали мене. Я присів навпочіпки біля вікна, вперся ліктем вільної руки в коліно та затулив долонею очі:

— Маячня, Лізо, це маячня.

— Телефонуйте дружині! Негайно!

Я мовчав. У слухавці щось шаруділо, схоже, Ліза Джин Торнтон одягалася з увімкненим режимом гучного зв’язку. Раптово шарудіння стихло.

— Алло? Мироне? Чуєте мене?

— Так.

— Зробіть, що я прошу. Просто зателефонуйте дружині. Це Вашингтон, там друге за величиною після нью- йоркського метро в США. Можливо загинуть сотні чи навіть тисячі людей. На цю мить мене не цікавить, хто надіслав листа. Мені потрібен сам лист, треба той чортів лист повністю.

«Це божевілля, це все абсолютна дурня», — подумав я, от тільки скепсису не вистачало, щоб заглушити тривогу.

— Добре, я зараз наберу її. Я повідомлю вам, якщо що-небудь дізнаюсь. Обіцяю.

— На зв’язку, — відрубала Ліза і від’єдналася.