Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Кощій чув кожне їхнє слово. Марію на горищі він вже не застав. Мабуть, іноземець все ж забрав її з собою. Він сів на ліжко і, піднявши пістолет, прицілився в двері на рівні голови.

Борщ повільно підіймався по сходах. Кров стукала у нього в скронях, здавалося, на весь будинок. Він здригався від тріску кожного каменя, що потрапляв під підошви, ледве протиснув своє гладке тіло під звисаючою згори залізною балкою. Піт заливав очі. Борщ дістав пістолет, руки тремтіли і він ледве зміг зняти запобіжник. Побачив чорний прямокутник дверей на горище. Там, за дверима, — був певен, — чатувала смерть. Борщ прихилився до стіни, відчув, як дрож охоплює все тіло. Потоптався на місці, засунув пістолет в кобуру і пішов назад.

— Ну що? — спитав Прошка, опускаючи пістолет.

— Нікого, — впевнено відповів Борщ.

— Значить, вислизнули, — з жалем сказав Прошка. — Ну, поїхали.

Розділ 8

Останні доповіді начальник ялтинської міліції полковник Говоров одержав уже за північ. Облава закінчилася нічим. Це могло означати лише одне: в трапеції, що охоплювала місто, з вершинами в точках — два дев’ятиповерхові будинки по обидва боки пустиря, автобусний вокзал і морвокзал, і місця найбільш імовірного перебування того, за ким він полював, за дивовижним збігом обставин, не виявилося. Або ж операція мала слабку ланку, розірвавши яку, здобич змогла вислизнути. Причому останню версію перевірити він не міг.

Ця думка не залишала його по дорозі додому і вдома. І навіть принади молодої дружини не зворушили його цього разу. Перебудова, про яку стільки плескали, на його погляд, мала лише одну цінність — ослаблення контролю партії за особистим життям відповідальних осіб. І він нарешті зміг завдяки цьому розлучитися зі своєю старою калошею, на якій одружився, ще займаючи незначну посаду. Зміг відкупитися від неї розкішною квартирою і дачею поблизу мису Ай-Тодор.

Ця операція також була відлунням минулого. Ніхто в місті не знав її таємних причин. Для всіх це була просто облава на убивцю-рецидивіста. Він же мав свої резони. Так, хотів, якщо вдасться, одержати гроші, але ще більше — знищити тих, хто знав хоч щось компрометуюче про його минуле. Ця розмазня Горбачов за кілька років звів нанівець колишню могутність «органів». Настали інші часи, і «голови» тих, хто не встиг замести сліди колишніх витівок, прикрашають перші полоси нікчемних бульварних газеток. Шнира ще кілька років проведе в закритому вендиспансері, а коли вийде, помре від надмірної дози наркотиків. Залишається Мила Штерн, якої йому поки що не дістати. Але як тільки її чоловік піде в черговий похід, він нею займеться. Схоже, що ця шлюха веде розгульний спосіб життя. А його шофер Борис Петров — красунчик, яких пошукати. Він сам його примітив, дав сержантські лички і відмінну платню. Шофер відданий йому до останнього гудзика на мундирі. Навряд чи в кого викличе підозру, якщо дружина Штерна в п’яному чаду випаде з вікна своєї квартири. Залишається колишній зек, той, про якого він знає все. Навіть дитяче прізвисько — Кощій, якого розчавити простіше, ніж хробака в сонячний день. Вчора він наказав Петрову прибрати Кощія. Петров стріляв двічі і обидва рази невдало. Тільки наробив галасу. Та ще поцілив у якусь дівицю. Довелося все списати на зека-рецидивіста.

Він заснув і прокинувся, коли годинник пробив п’яту. Дружина спала, ображено уткнувшись обличчям у стіну. Прокинувся він не від бою годинника, а тому, що раптом зрозумів, де треба шукати загублений слід.

Мабуть, його мозок працював над цим навіть уві сні. Йому доповіли, що дівчина жила на горищі покинутого будинку. Дівчину не знайшли, і якраз там слід губився. Ці бовдури, звісно, не здогадалися залишити там засідку. Впевнилися, що на горищі нікого немає, і пішли. Дівчина — ось єдиний шанс вийти на Кощія. До речі, коли вона хоч щось знає, то треба прибрати і її. Він вже доручав це Інсину, та той не встиг. Крім того, полковник тепер зрозумів, де повинна бути п’ята вершина багатокутника. Військово-морська база в Севастополі і порт в Ялті. Тільки через порт злочинець може зникнути з наглухо закоркованого міста, скажімо, на військовому катері. Здогад був майже неймовірним, що «каперанг» ризикне погонами, а можливо, і свободою заради примх дружини. Та ще й буде допомагати її коханцю. Мабуть, через неймовірність ця версія раніше і не приходила йому в голову. Але ж зуміла ця чортиця викрасти дванадцять тисяч у них з-під носа! Треба терміново перевірити горище і залишити там засідку, а потім виставити пости в порту і вздовж всього узбережжя, де може причалити військовий катер.

Полковник встав, одягнув мундир. Під плащ — бронежилет, засунув у кобуру пістолет. Зателефонував шоферові — довгі гудки. Чортихнувся — ось зворотна сторона того, що маєш вродливого шофера. Чи, може, він вже зайнявся Милою Штерн? В надмірному старанні йому не відмовиш.

Полковник вивів з гаража автомобіль. Сонце, як велика золотиста камбала, спливало з сизої імли над морем. Через десять хвилин він загальмував біля сірого будинку в кінці Рибзаводської вулиці.

Дім зловісно дивився на нього чорними провалами вікон. Дістав пістолет, зняв із запобіжника і, освітлюючи собі шлях ліхтариком, подерся нагору.

Кощій спав — втома і нервова напруга зробили свою справу. Він не чув звуку під’їжджаючого автомобіля, не чув, як тріщать на сходах шматки штукатурки, як заскрипіли двері. Не бачив, як затремтіло полум’я недогарка свічки, що стояв на столі в залізному кухлі. Він прокинувся тоді, коли промінь кишенькового ліхтаря ударив йому в очі, а холодний ствол пістолета вперся в щоку.

Кощій прокинувся і сів. Прикрив тильною стороною долоні очі:

— Вимкніть ліхтаря, — сказав він. — Якого дідька?

Чоловік відступив до вікна. Ліхтар погас. Ствол пістолета дивився Кощію в обличчя. Точніше, в точку між бровами, над переніссям. Кощій згадав скляні очі і круглий з різко окресленими краями отвір над переніссям водія на Монастирському мисі. Той був убитий пострілом в це саме місце. Кощій упізнав чоловіка, полковницькі зірки на плечах, колючий погляд з-під кошлатих брів. І не відчув страху. Давно вже був готовий до смерті. Останні дні вона наступала йому на п’яти. І, здається, зараз мала одержати своє.

Пістолет лежав у нього під подушкою. Від руки до подушки було сантиметрів сорок. Поки він дотягнеться до подушки, цей з колючим поглядом випустить в нього всю обойму.

— Ну і давно ти тут? — спитав полковник.