Розділ «Чорна акула в червоній воді»

— Другий день, — Кощій, наче від холоду, пересмикнув плечима. Рука пересунулася сантиметрів на десять до подушки.

— Звільню мерзотників.

— Не засмучуйся так, вони були тут, дійшли до дверей, — пояснив Кощій. Ще десять сантиметрів. «Хоч би вітер загасив свічку», — подумав він. Ствол злегка ходив вгору-вниз, немов вибираючи місце, куди плюнути свинцем.

— А де дівчина?

Кощій хитнув головою.

— Ну, це тепер не так важливо. Якщо ти їй щось розповів, то їй теж кришка. А якщо ні, і скажеш мені, де гроші, то я їй, мабуть, дам спокій.

Рука Кощія вже лежала поряд з подушкою.

— Замри, — сказав полковник. Ствол зупинився, націлений у звичне місце. — Я знаю, що ти відняв «гармату» в моєї людини.

Він милувався собою, вслухався в свою мову, мову переможця. Один рух вказівного пальця — і всі страхи, що переслідували його багато років, залишаться позаду. То була перемога, але Піррова. Упиваючись своєю промовою, він не чув тихих кроків на сходах. За спиною у полковника повільно почали відкриватися двері. Вони відкривалися тихо, і заскрипіли лише тоді, коли протяг погасив свічку. Гримнув постріл. Куля вп’ялася в ковдру і в повітря злетіло клоччя вати.

Кощій упав на підлогу і вистрілив — силует полковника було чітко видно на тлі світлого вікна. Грім пострілу стих, в кімнаті пахло порохом. Силует зник. Звідкись з кутка долинав ледве чутний хрип і булькання. Кощій нахилився над тілом:

— Ти нікуди не дінешся, — прохрипів полковник. — Якщо спробуєш зникнути, я знайду дівчину і…

Кощій приставив ствол пістолета йому до щоки і натиснув на спуск. Щось солоне і липке бризнуло в обличчя.

Під чиєюсь ногою заскрипіла підлога. Кощій підняв пістолет, але, вгадавши в просвіті вікна жіночий силует, опустив.

— Кощію, — він почув кашель і Милчин голос. — Кощію, ти тут? Що це ти витворяєш? Спускайся скоріше. Я залишила машину за кілометр звідси. Боялася, що можуть вислідити. Там мій чоловік, він привіз тобі форму. Увечері за вами прийде катер.

Розділ 9

Штерна вважали на базі одним з найудачливіших офіцерів. В сорок він одержав на погони третю зірку і ядерний ракетоносець на додачу. Улюбленець долі на службі, в особистому житті Штерн відчував себе її пасинком. Повне обличчя з широкими, східного типу вилицями і коротким носом робило його сірим і непомітним у натовпі. Знайомство з красунею Милою Дзвінковою Штерн сприйняв, як черговий дарунок долі.

Він познайомився з нею в Ялті в ресторані «Таврида», де обмивав з друзями зірку «кап 2». Вона сиділа за сусіднім столиком і дивилася йому в очі. Чорна майка на тоненьких бретельках чудово відтіняла коротке світле волосся і щільно облягала пишні груди. Коротка спідниця ледь прикривала довгі засмаглі ноги. Вона здалася йому тоді надзвичайно звабливою, а склянка коньяку «Наполеон» допомогла побороти відчуття ніяковості. Штерн запросив її на танець, і вони танцювали в півмороці під модну в ті часи пісню Пугачової «Мільйон червоних троянд».

— Такий молодий, а вже «кап-два», — сказала Милка, довірливо притискуючись до його грудей.

Штерн був у захопленні. Це був перший комплімент, що він почув від жінки. Обіймав її за талію, відчував запах волосся і поряд — дивне тіло. Милка сама запропонувала поїхати до нього додому і, вражена інтер’єром (Штерн, обділений увагою жінок, в нечасті приїзди додому вкладав гроші в японську електроніку і імпортні меблі), лягла з ним у ліжко.

Милка хотіла і могла себе подати, як треба, і Штерн просто сп’янів від блаженства. Сп’яніння продовжувалося всю відпустку. А через місяць Милка Дзвінкова стала дружиною капітана другого рангу Штерна — Людмилою Штерн.