Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Милку тут знали. Біля входу товпилася довжелезна черга, але Милку швейцар пропустив. Поряд з ним стояв кореєць Пак — штатний ресторанний викидайло. Він кивнув їй, як давній знайомій. Тільки недосвідчена людина могла дозволити собі посмішку, застосувавши термін «викидайло» до його невисокої, худорлявої, навіть дрібної фігури.

Він приїхав з Північної Кореї вивчати в Київському університеті хімію. Хімія Пакові не давалася, він пішов з університету, не закінчивши й курсу і, побоюючись помсти соратників Кім Ір Сена за невиправдану високу довіру і злочинно-недбайливе ставлення до виділених на його освіту народних коштів, осів у Ялті. Клімат Ялти був чимось схожим на клімат його рідної Кореї. Тут було порівняно тепло, а Чорне море чимось нагадувало Жовте.

Борис був непоганим співбесідником, добре танцював і не шкодував грошей. «Гроші Штерна будуть ціліші», — подумала Милка, допиваючи другий бокал шампанського. Він весь час розважав її розмовами, і вона, іноді відповідаючи, могла добре роздивитися його.

Так, він був красенем, яких мало, але щось все одно насторожувало її. Вона була знайома з ним другий тиждень, та лише тепер зрозуміла, що. Холодні нерухомі очі, які не сміялися, коли сміявся він.

«О господи, — прийшла їй раптом в голову думка, — а що, коли це зв’язано з Кощієм?»

Вона вибачилася, встала і пішла в туалет, але, повернувши за ріг, кивнула Паку, що стояв, спершись об стінку, у яскраво освітленому вестибюлі. Той, посміхаючись, підійшов до неї.

— Якісь проблеми, моя мила Мило? — його запитання прозвучало як «кі проп-лем мой міла-Міла». Він завжди її так називав — «моя мила Мило».

— Пак, у тебе є ключ від двокімнатного номера нагорі? — спитала вона, і ледь помітний рум’янець вкрив її щоки. Про кілька номерів нагорі знали лише постійні відвідувачі ресторану. Ними користувалися за окрему платню, якщо клієнт і клієнтка хотіли усамітнитися.

— Для вас, моя мила Мило, що завгодно, — відповів Пак.

— Мені він потрібен на годину. І ще, Пак, той чоловік, котрий сидить зі мною… Я зараз піднімуся з ним нагору і хочу, щоб ти подивився, що у нього в кишенях. Я не буду зачиняти двері на защіпку і спробую зробити так, щоб його одяг залишився в передпокої. Зроби це для мене, Пак, прошу тебе, — вона поклала йому руки на плечі і несподівано поцілувала в губи.

Пака обдало п’янким солодким запахом парфумів, і він на мить відчув дотик її теплого тіла. Йому подобалася ця чарівна жінка, на яку весь час хочеться озиратися — від струнких ніг і досконалої фігури важко відірвати погляд. Вона вигідно відрізнялася від лякливих кореянок, яких він знав дома, і гордовитих білих, які дивилися на нього, як на частину ресторанного умеблювання. За одну її посмішку він готовий був віддати все, що мав, а за те, щоб володіти нею, не замислюючись, віддав би життя. Він кивнув і відступив до стіни. Очі його заблищали. А може, то був відблиск юпітерів, що спалахнули. Корейці відмінно приховують свої почуття.

Тим часом на подіумі посеред залу троє довговолосих затягли ідіотську пісню, що складалася всього з двох слів — «Паго-Паго» і «Акапулько», витанцьовуючи в модному стилі «хіп-хоп». Кілька пар топталися на танцювальному майданчику. В темному кутку, поряд з чоловічим туалетом, довгорукий, схожий на пітекантропа тип тискав пишну брюнетку. Брюнетка тихенько повискувала — чи то від задоволення, чи то від обурення. Іншим разом Пак викинув би хулігана геть. Але зараз його увагу займало інше — чоловік у відмінно припасованому твідовому костюмі, обіймаючи Милку за талію, підіймався сходами на другий поверх.

Пак виждав двадцять хвилин і, м’яко ступаючи, піднявся нагору. Пухнаста блідо-зелена доріжка, котру, здавалося, можна було стригти, як газон, робила його кроки зовсім нечутними. Двері відкрилися, наробивши шуму не більше, ніж падаючий аркуш паперу.

У першій кімнаті впереміш лежала чоловіча й жіноча одежа. З іншої долинали зітхання і сміх. Просуваючись нечутно, наче тінь, Пак підійшов до стільця, на спинці якого висів піджак, засунув руку до внутрішньої кишені і дістав книжечку в червоній шкіряній обкладинці. Розгорнув. «Міністерство внутрішніх справ. Сержант Борис Вікторович Петров». Мент. Вузькі очі Пака стали ще вужчими. Такого погляду не лякаються. Він просто паралізує.

Пак підняв білу сукню з підлоги, на мить підніс до обличчя — сукня мала той же чудовий аромат, що і її господиня, і вислизнув у коридор.

Милка підійшла до Пака через півгодини. Він зі здивуванням відмітив: жодного натяку на те, що відбувалося нагорі. Хіба що свіжа помада на губах і легкий рум’янець на щоках. Пак не відчув ревнощів. Вона довірилася йому і тому здавалася як ніколи близькою і бажаною.

На подіум випустили стрижену під нуль дівицю. На ній була коротка сукня з безліччю рюшок і величезним декольте. Вона так вихилялася, що, здавалось, збирається вислизнути з сукні не інакше, як через те декольте.

Милка зупинилася поряд із Паком і одними очима спитала:

— Ну що?

— Мент, — ледь чутно відповів він.