Розділ «Чорна акула в червоній воді»

Знемагаючи від кашлю і майже втративши зір від роз’їдаючих очі порохових газів, Кощій вискочив з таксофона, з усієї сили ударив чоловіка коліном в обличчя і побіг вулицею.

В мороці, змішаному зі смогом, вулиця пульсувала червоно-зеленими вогнями світлофорів. Перехожі кидалися від нього врізнобіч. Трель свистка погнала Кощія на проїжджу частину. Він ледве ухилився від жовто-синьої «Волги» з мигавкою і, не звертаючи уваги на рух, помчав на другий бік вулиці. Пробігши квартал, Кощій звернув у провулок. В чорному небі рожевий неон вимальовував слово «Ореанда» навиворіт. Він підійшов до готелю з тильної сторони. Попереду шуміла вулиця і палали вогні на щоглах шхуни-бару «Еспаньйола», а тут, у провулку, було пусто і тихо.

Дві молоденькі дівчини в шкіряних «міні», мабуть, дожидаючи своїх хлопців, палили. Одна, зазирнувши за спину подруги, побачила Кощія. Очі в неї округлилися, вона охнула, позадкувала і, потрапивши каблуком в грати водостоку, гепнулася на асфальт. Міні задерлося, відкривши чорні мереживні трусики і верх ажурних панчіх. Кощій поглянув на себе і раптом зрозумів, що стискає в руці пістолет. Він засунув його в кишеню. Друга дівчина пронизливо заверещала. Кощій пірнув у найближчі двері.

Тут висіли білі халати, ковпаки і пахло вареним рисом. Кощій натяг халата і пішов вгору по кам’яних сходах з бронзовими крученими перилами. Сходи змінив коридор з паркетною підлогою і килимовою доріжкою.

Офіціант у білому смокінгу і чорних брюках, з тацею під пахвою здивовано глянув на нього, але нічого не сказав. Кощій звернув у другий коридор, піднявся на кілька поверхів вище.

Скрізь було одне й те ж — шеренги оббитих жовтою шкірою дверей і червоні килимові доріжки. Номер 601, 602… 606. Він штовхнув двері.

— В чому справа? — сивий повний чоловік у білій сорочці і брюках на підтяжках позадкував від нього вглиб кімнати. У нього був французький акцент — з наголосом на останньому складі. Чоловік взяв телефонну трубку — рука у нього тремтіла.

Кощій опустив очі — на передпліччі почала проступати кривава пляма. Його трохи не знудило, і легке запаморочення примусило присісти на край столу. Він розстебнув халат і подивився на передпліччя. Під халатом була розірвана сорочка, кривава пляма на ній вже досягла ліктя.

— Чого ви хочете? — ще раз запитав чоловік. Його рука тим часом крутила диск телефона.

— Не кваптеся. Я прийшов з добрими намірами, — Кощій, похитуючись, дістав з кишені шпильку у вигляді метелика з двома діамантами замість очей. — Два тижні тому я бачив, як ваша дочка сіла в автомобіль з відомим садистом і убивцею на прізвисько Сук Інсин. А потім знайшов це у нього в кишені.

Телефонна трубка з гуркотом упала на стіл.

Розділ 5

О’Тул плакав, схиливши голову на руки.

— Це дуже дорога шпилька. Вони розуміються на таких речах. Але цей негідник також мертвий, — Кощій дістав газету. — Ось. Прочитайте тут. І більше ніхто нічого вам про це не скаже. З міліцією то одна зграя. Вони надійно ховають кінці.

За вікном почулось виття сирени. Кощій визирнув у вікно — кілька автомобілів з мигавками стояли біля входу в готель.

«Дівчата вже встигли „стукнути“», — подумав Кощій.

— Ви християнин? — спитав Кощій.

— Оuі. Так…

— Колись, тринадцять років тому, він убив одну жінку. У неї залишилася дочка. Зараз їй стільки ж, скільки було вашій дівчинці. Вона дуже хвора і в неї, крім мене, нікого немає. Але мене зараз шукають. Можливо, я не доживу до завтрашнього ранку. Вона живе на горищі напівзруйнованого будинку. Якщо її не вб’ють, то без мене вона, напевне, пропаде. Якщо трапиться так, що ви не одержите ніяких вістей, в ім’я пам’яті вашої дівчинки я прошу, аби ви вивезли її з цієї країни під виглядом вашої дочки і влаштували в хороший закритий пансіон. Це не буде вам нічого коштувати.

В цьому пакеті десять тисяч доларів. Їй вистачить цього, щоб вивчити мову і отримати якусь освіту. А через рік вона вже буде повнолітньою і, я думаю, зможе сама потурбуватися про себе. Але її треба обов’язково вивезти звідси. Ви скажете їй, що там, куди ви її повезете, вона зустрінеться зі мною. З Кощієм. Вона повірить. Ви згодні? — Кощій з надією подивився йому в обличчя.